Читать «Лабiринт (на украинском языке)» онлайн - страница 14
Василий Павлович Бережной
- То, може б, ми не заходили до лекцiйного залу? - позiхнула Една. Давай вернемось, га?
- Ну, що ти, старушенцiе, ми тут довго не затримаємось. Нi, нi, я мушу, що б там не було.
Оте "старушенцiє" не сподобалось Еднi, вона закрутила носом, але помовчала, була занадто перевтомлена i нiби сонна. їй хотiлось одного добрести до своєї квартири. Джеймс щось говорив про якогось ученого, iнтерв'ю, а їй хотiлося впасти i заснути. Холи, коридори, килими, по яких важко ходити, сходи... Чи цей лабiринт скiнчиться коли-небудь?
Дiставшись до лекцiйного залу, вона зiтхнула з полегшенням: там нiкого не було, тьмавi свiтильники над входами i виходами пунктиром охоплювали порожнечу. Отже, нiякої лекцiї...
Та Джеймс не хотiв повертатися нi з чим. Лишивши Едну в залi, кинувся шукати когось iз працiвникiв i таки набрiв на кабiнет, в якому сидiв за невеличким столиком зарослий дiдок, схожий на Бернарда Шоу.
- Перепрошую, сер, - звернувся до старого. - Тут у вас минулого разу вiдбулася лекцiя... е-е... фiзика... слабка взаємодiя... Чи не допоможете менi зв'язатися з ним?
Дiдок пiдвiв голову i кинув на Джеймса погляд:
- Хiба ви не чули, що сталося? - Старий поплямкав губами. - Нашого славетного вченого знеславили.
Кук-Соммерс поблiд, вхопився руками за краї столика, наче збираючись пiдняти i торохнути ним дiда.
- Невже... невже його теорiя виявилась неспроможною?
- Заспокойтесь, мiстер, присядьте. Отак. Ви, мабуть, не належите... до науковцiв, якщо досi не чули цiєї сенсацiї?
- Я - фiзик-теоретик, - гамуючи нетерпеливiсть, сказав Джеймс, - i хотiв би...
- Цiкаво... - Старий скинув бровами. - Ну, гаразд, трапляється... Так от, його формула слабкої ядерної взаємодiї точно описує процес, до того ж надзвичайно елегантна, витончена. Це - формула-красуня!
- То що ж сталося? - прохопився Кук-Соммерс.
- Його обвинувачують, як це не дивно, в плагiатi.
- Невже такий учений...
Старий скрушно зiтхнув:
- Це було так несподiвано. Витягли на свiт божий один iз старих номерiв журналу "Нью саєнс", в якому цю саму формулу опублiкував... заждiть, пригадаю... ага - Соммерс! Здасться, Нобелiвський лауреат... Джеймс Соммерс. Звичайно, вони могли зробити вiдкриття незалежно один вiд одного, мабуть, так воно й було, прiоритет тут нi до чого. Але, знаєте, знайшлися заздрiсники... Роздмухали скандал. Серце вченого не витримало... - Дiдок знову зiтхнув. - А яка благородна була людина!
- Та-ак... - Джеймс пiдвiвся, рвучко, знервовано пiдступив до столика. Очi йому палали, голос помiтно дужчав.- Так от, формулу в тому журналi опублiкував не Соммерс, а Кук-Соммерс, його син.
- Син? - скинув кошлатими бровами старий. - Уперше чую, щоб у генiя i син був генiальний.
- Але це так... - зам'явся Джеймс. - Формулу цю опублiкував син Соммерса - Джеймс Кук-Соммерс.
- Нiякого Кука! Там надруковано - Джеймс Соммерс, тепер я точно пригадав.
"Невже це Патрик пiдклав свиню? - подумав Джеймс. - Ну, зажди..."
- Саме Кук! - роздратовано вигукнув, нiби старий оглух.
- Та звiдки ви знаєте?
- Ще б пак не знати! - зблиснув очима Джеймс. - Це ж я сам, я її опублiкував! Розумiєте - я!