Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 47
Аристотель
Полідамас втікача // мене перший назве боягузом; і [Діомед]:
[25] Гектор скаже колись, виступаючи в зборах троянців: "Мені підкорився Тідід!"(18)
Вона [така мужність] найбільше схожа з описаною вище, тому що вона з'являється від доброчесності, а саме: від сорому (δι' αιδώ), від прагнення до прекрасного (δια κάλου δρεξιν), тобто до честі (τιμής γαρ), і щоб уникнути осуду (φυγήν ονείδους), оскільки це [30] ганьба (α'ΐσχροΰ δντος). Можливо, в один ряд з цим поставлять і [мужність] тих, кого до того ж самого примушують начальники (υπό
Кого ж я побачу, що хоче сховатись від битви подалі [35] Той вже нізащо не зможе уникнути лютих собак(19).
(17) Знову характерна для Арістотеля орієнтація на поліс і полісність: найціннішим є те, що притаманне доброму громадянину. Пор. до цього також:
(18) Насправді повна фраза з Гомера
(19) Точна цитата Гомера
І хто призначає [воїнів] в передові загони і б'є 1116b їх, якщо вони відступають, робить те ж саме [що й Гектор], і ті, хто розташовує [воїнів] перед ровами і [іншими] такими [перешкодами]: адже всі вони примушують. Однак мужнім належить бути не з примусу, а тому, що це чудово.
Вважається, що досвід (ή εμπειρία) в окремих випадках - це [5] також мужність. Виходячи з цього, і Сократ думав, що мужність полягає в знанні(20). Кожний тим часом буває досвідчений у своїй справі, як ось у військовій - найманці (ο'ι στρατιώτ,αι)(21): на війні багато що, мабуть, безпідставно (κενά) вселяє страх, і вони чудово це знають. Вони здаються мужніми, тому що інші люди не розуміють, яка [насправді небезпека]. Крім того, завдяки досвіду вони найкраще вміють нападати [10] і захищатися, уміють поводитися із зброєю і володіють таким, яке чудово служить і для нападу, і для захисту, а тому вони б'ються, немов озброєні з беззбройними і немов атлети з недосвідченими [в атлетиці] людьми (ιδιώταις). Адже і в таких змаганнях кращими бійцями бувають не наймужніші, а [15] найсильніші, тобто ті, у кого найміцніше тіло. Але найманці стають боягузами всякий раз, коли небезпека дуже велика і вони поступаються ворогам чисельністю і спорядженням, адже вони першими втікають, тоді як громадянське [ополчення], залишаючись [у строю], гине, як і трапилося біля храму Гермеса(22). Бо для одних втеча ганебна, і [20] смерть для них краща (α'ίρετώτερος) від такого порятунку, а інші з самого початку наражали себе на небезпеку за умови, що вони сильніші (ως κρείττους όντες), а зрозумівши, [що цього немає], вони втікають, боячись смерті більше, ніж ганьби. Але мужній не такий.