Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 3

(7) У давньогрецькій мові TfccyaGfcv [= tb CCyctGbv] може означати благо в найширшому значенні цього слова, а саме: благо матеріальне і благо моральне - благість, блаженність, щастя тощо. Властиво, це є субстантивацією прикметника ίχγαθός, який може перекладатися як "добрий, добродійний, корисний, хороший, чеснотливий, благий". Щодо становлення соціально-етичних категорій в афінському полісі, у т.ч. і в політичному контексті, див.: Ставнюк В. В. Формування полісного устрою в Аттиці і "сінойкізм Тесея" // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 1999. № 2. -С. 190-200, особливо прим. 20.

(8) То δίριστον субстантивація найвищої ступені порівняння від ocyocGbv.

(9) Термін Αρχιτεκτονικός означає і "архітектурний", і, у конкретних випадках, властивість "старшого майстра, керівника". Таким чином, як старший майстер визначає та направляє працю всіх інших майстрів, так і політика, тобто наука про державу, про яку йдеться далі, визначає та направляє дію всіх інших практичних наук (подібно до того, як метафізика - усіх наук теоретичних). Див. так: СЕ. - Т. 7. - С. 278 прим. 5.

(10) Термін ή πολιτική може бути перекладений як "наука про державу" лише з зауваженням всієї своєрідності розуміння держави античними еллінами. Для останніх держава (поліс) була перш за все общиною громадян, громадянською общиною. Детальніше про це див.: Ставнюк В.В. Підприємливість в контексті становлення античної грецької цивілізації / Подвижники і меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XVIII ст. - К., 2001. - С. 18-35.

(11) Для Арістотеля, який мислить категоріями полісного елліна, безумовним ε пріоритет інтересів колективу (общини-держави, тобто поліса, і народу), до якого належить індивід, у порівняні з інтересами самого цього індивіда. Наголошення цієї тези тим паче симптоматичне, що доба Арістотеля характеризується глибокою кризою поліса і самих полісних цінностей, зростанням індивідуалізму, який розкладає традиційну полісну, колективістську етику тощо. Намаганням подолати цю кризу, знайти вихід з неї пояснюється діяльність представників фактично всіх філософських шкіл вказаної доби, у т.ч., звичайно, і Арістотеля. Про кризу поліса див. хоча би: Фролов Е.Д. Огни Диоскуров / Факел Прометея. Очерки античной общественной мьісли. Л., 1991. - С. 166 слл.

(III). Розмірковування буде задовільним, якщо вдасться прояснити суть предмета, що підлягає [розгляду]. Адже не в усіх розмірковуваннях (о'І λόγοι), так само як і не в усіх виробах ремесла, слід домагатися точності в однаковій мірі. Що ж до [понять] прекрасного (τα καλό) і справедливого (τα δίκαια(12)), які, власне, і має на увазі наука про державу, [15] то в них міститься стільки різного і розпливчатого, що починає здаватися, неначе все це [прекрасне і справедливе] існує лише за встановленням (νόμω), а не за природою (φύσει(13)). Таку ж своєрідну розпливчастість має й вислів "блага", тому що багатьом від них [благ] буває шкода: уже ж бо загинули через багатство - одні, через мужність - інші. Тому й бажано, розмірковуючи щодо подібних предметів [20] і за подібних обставин, вказати приблизно і в загальних рисах на істину (ταληθές), а розмірковуючи про те, що стосується більшості випадків і їм супутніх обставин, і висновки розповсюдити лише на них. Таким же чином слід сприймати і кожне наше окреме висловлювання; адже людині освіченій (6 πεπαιδευμένος) властиво домагатися точності [25] для кожного роду [предметів] у тій мірі, в якій це допускає природа предмета (ή του πράγματος φύσις). Однаково [безглуздим] здається як задовольнятися правдоподібними розмірковуваннями математика, так і вимагати від ритора чітких доказів.