Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 20

Дещо про душу задовільно (αρκούντως) викладається також і в творах поза нашого кола (εν τοις έξωτερίκοΐς λόγοίς)(54), так що ними слід скористатися - скажімо, думкою про те, що одна [частина душі] не наділена розсудом (αλογον είναι), а друга ним наділена (λόγον έχον). Чи розмежовані вони, подібно до частин тіла і до всього [30] ділимого, а чи їх дві тільки понятійне (τω λόγω), а за природою вони неділимі, як випуклість і угнутість кола,-для справжнього дослідження це не має жодного значення. Одна частина того, що не наділене розсудом, здається, всезагальна і рослинна (κοίνω КОСІ φυτίκω), - під цим я маю на увазі причину споживання їжі і зростання: таку здатність (t| δύναμις) душі можна вважати в усьому, що 1102b споживає їжу, у тому числі в зародках, причому це та ж сама здатність, що й у дорослих [істотах]; це ж бо розумніше, ніж вважати в останньому випадку якусь іншу [здатність до того ж самого].

Отже, доброчесність цієї здатності здається якоюсь загальною, а не тільки людською; адже вважається, що ця частина душі і ця здатність діють головним чином під час сну, тоді як саме [5] у сні менш за все можна виявити чеснотливого і поганого (5 αγαθός КОСІ κακός) (тому і кажуть, що півжиття щасливі не різняться від злощасних, і це цілком зрозуміло, бо сон - бездіяльність душі в тому значенні, в якому її можна назвати "доброчесною" і "поганою"(55)), якщо тільки не враховувати якихось рухів, які можуть трішки зачіпати душу, чому й сновидіння у добрих людей (των επιεικών) бувають [10] кращі, ніж у звичайних (των τυχόντων). Але й про це досить, і про частину душі, що споживає їжу (το θρεπτικόν), оскільки за своєю природою вона не має частки в людській доброчесності.

(53) Тобто політику.

(54) Див. детально про ці твори: НВБ. - С. 700 прим. 70.

(55) σπουδαία καΐ φαύλη.

Але існує, очевидно, і якесь інше єство душі (τις φύσις της ψυχής), яке, будучи позбавлене розсуду, все ж якось йому причетне (μετέχουσα πη λόγου). Ми хвалимо судження (о λόγος) стосовно [15] поміркованого і непоміркованого (του εγκρατούς και ακράτους), а також ту частину душі, яка володіє цим судженням - адже правильно (ορθώς) заохочувати до найкращого. Однак, у них [тобто у поміркованих і непоміркованих людей] виявляє себе (φαίνεται) і якась інша, існуюча за природою всупереч розсуду (παρά τον λόγον) частина душі, яка бореться з розсудом і опирається йому. Так само як при намірі змістити паралізовані [20] члени тіла праворуч, вони повертаються, навпаки, ліворуч, точно так і з душею - адже пориви (αϊ όρμαι) непоміркованих протилежні [розсуду]; але відхилення в тілах [людей] ми бачимо, а в душі - не бачимо. Можливо, так же само слід визнати, що і в душі є щось противне розсуду [25], протилежне йому і таке, що йде йому наперекір. У якому розумінні це інша [частина душі] - тут для нас не важливо (ουδέν διαφέρει). Але, як ми вже сказали, і ця частина душі, очевидно, також причетна думці; принаймні, у поміркованого вона кориться розсуду, а в розсудливого і мужнього вона, мабуть, ще більш слухняна, тому що в них все узгоджується з розсудом.