Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 181

Оскільки ж наші попередники залишили недослідженим (ανερεύ-νητον) питання законодавства (το περί της νομοθεσίας), то краще, мабуть, нам його розглянути з більшою увагою, а значить, і питання про державний устрій загалом, щоб таким чином філософія, яка стосується людських справ (ή περί toe ανθρώπεια φιλοσοφία), по можливості [15] отримала завершеність.

Перш за все ми постараємося перевірити, чи не висловили наші попередники щось правильне в частковостях; потім, виходячи із зіставлення державних устроїв, постараємося осмислити теоретично (θεωρήσαι), що (τα ποία) рятує і що губить держави взагалі, а що - кожний із державних устроїв в окремості, а також з яких причин одні держави [20] управляються добре, а інші погано. Адже осмисливши це теоретично, ми, напевно, краще усвідомимо (συνίδοιμεν) і який державний устрій (f) πολιτεία) є найкращим, і як кожний з них установлений (πώς εκάστη ταχθείσα), і яких законів та звичаїв він потребує.

Зробивши таким чином зачин, розпочнемо наш розгляд(24).

(24) Арістотель описав, чи віддав розпорядження своїм учням описати, конституції (політії) 158 грецьких полісів, з яких до нас дійшла тільки Афінська політія.

ПІСЛЯМОВА

Проголошення Україною своєї незалежності знаменувало собою водночас і початок інтенсивних пошуків нових світоглядних орієнтирів, у тому числі - і в контексті вироблення концепції "національної (чи "державницької") ідеї" тощо. Однією з основних тез, під знаком якої проходять ці пошуки, стала теза про "європейськість" України, про її належність до європейської цивілізації. Принагідно зауважимо, що "європейськість" визначається не стільки географічним розташуванням, скільки історико-культурними факторами (спільність історичної долі та схожість історичних альтернатив, що поставали перед європейськими народами на різних етапах їх розвитку; спільність чи схожість підґрунтя і, що не менш важливо, факторів, якими обумовлювалися в тій чи іншій мірі їх етно-соціальні риси, ментальні і, в найширшому значенні терміну, культурні особливості тощо). Серед іншого, "європейськість" проявляється і в ставленні до античної спадщини - звернення до надбань античної цивілізації є характерною ознакою чи не всіх європейських народів. Переосмислена з урахуванням національних традицій, історії, зрештою - менталітету (оскільки "те, що сприймається - сприймається за образом того, хто сприймає" - secundum modum recipientis), античність стала органічною складовою частиною середньовічної, нової та й новітньої Європи. При цьому важлива не стільки оригінальність розробки, скільки важливим є вже сам факт прилучення до питань, проблем, ідей та образів, що виростають із античного підґрунтя.

У цьому зв'язку нагадаємо, що й духовний розвиток України з найдавніших часів визначався й суттєвими античними впливами - не тільки опосередковано, з огляду на візантійський і (православно-) християнський фактор (питання континуїтету чи дисконтинуїтету при переході від античності до візантійської доби, місце і роль античної духовної спадщини в християнстві тощо складають окрему проблему, про яку тут говорити детально немає змоги), але й прямо (навіть не беручи до уваги тієї обставини, що Північне Причорномор'я й Крим вже принаймні з середини І тис. до Р.Х. були складовою частиною античної цивілізації чи її периферією, а тема скіфів у Греції і тема Греції в матеріальній, та й у духовній, культурі скіфів і їх наступників на території південних областей України перекликаються між собою і обумовлюють одна одну): широко відомим є інтерес до античності в стінах Києво-Могилянської Академії в XVII-XVIII ст., коли Україна прагнула утвердитися в своїй незалежності саме як європейська держава (символічно і симптоматично, що й листи Богдана Хмельницького писані латиною...); глибоко символічно, що сучасна літературна українська мова й українська література виростають значною мірою з творчості І. П. Котляревського, а отже - і з його "Енеїди"; потужний струмінь класичної давнини виповнює твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Костомарова. .. Антична цивілізація, її ідеї й образи входять до кола стійких символів української духовної культури, перебувають у нерозривному зв'язку з нею. Нові переклади античних авторів, які сьогодні з'являються в Україні завдяки підтримки Міжнародного Фонду "Відродження", покликані стверджувати цей зв'язок і надалі.