Читать «Нікомахова етика» онлайн - страница 13

Щастя (ή ευδαιμονία), таким чином, -- це найвище, найпре-красніше і найприємніше (ήδιστον) благо [25], причому все це нероздільне, всупереч відомому делоському напису:

Справедливість - прекрасна, // бути здоровим - ще краще, Все ж, чого палко бажаєш, - // те найприємніше нам(37).

Адже все це заразом притаманне найкращим діяльностям [30], а ми стверджуємо, що щастя й є цими діяльностями, чи однією з них, найкращою.

Однак виявляється, що [для щастя] потрібні, як ми сказали, і зовнішні блага, бо неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів (αχορήγητον όντα(38)). Адже багато вчинків здійснюється, немовби за допомогою знарядь, за допомогою друзів, багатства і політичного впливу (6ict πολιτικής δυνάμεως(39)),1099b а позбавлення іншого, - наприклад благородного походження, хорошого потомства, краси, - затьмарює (ρυπα'ινουσι) блаженство. Бо навряд чи щасливим є потворний на вид, поганого походження, самотній [5] і бездітний; а ще менше [можна бути щасливим], якщо діти та друзі огидні чи були добрі, але померли. А тому, як ми вже сказали, для щастя, очевидно, потрібні ще й такого роду сприятливі обставини (της τοιαύτης ευημερ'ιαι). Саме тому деякі ототожнюють з щастям талан (ή ευτυχία), тоді як інші - доброчесність (ή αρετή).