Читать «Кримськи спогади» онлайн - страница 4
Леся Українка
Стали в саду кипариси стiною
Оберiгати в оселi cпожою,
Лаври - неначе зсушила журба,
Тихо, журливо кива головою,
Вiттям плакуча верба.
Все тут журливе кругом сеї хати,-
Та найсмутнiшi отії кiмнати,
Де безталанний поет умирав:
Все тут забрали, що можна забрати, -
Смутку ж нiхто не забрав.
Вiкна тьмянії, мов очi слабого,
В хатi порожнiй самотньо, убого,
Висить свiчадо на голiй стiнi,
Mлою повите, - дивитись на ньогo
Сумно здавалось менi…
Тута останнi “о г н i д о г ор i л и”,
Тута останнi “к в i т к и о б л е т i л и”,
Тiльки зосталася муза одна,
Що не лишила спiвця до могили,
Тута витає сумна.
Тiло поета в далекiй чужинi, -
Там, у тiй самiй холоднiй країнi,
Серце на смерть отруїли його!
Смутная муза лiта в самотинi,
Кличе поета свого.
