Читать «Биті є. Макс. Книга 2» онлайн - страница 13

- До себе поїду, - тільки й зумів.

- Зараз, зараз, синку…

Пані Женя підхопилася моторно - ключі від синової квартири принесе, та й від автівки, а ще банківські картки - усе лишив, як біг хтозна-куди.

Лише кивнув. Дочекався, поки за матір’ю зачиняться двері, підвів на Дору очі.

- У мене працюватимеш! - вимовив чітко.

Дора так широко розкрила очі - вії сторчма. Захитала головою заперечливо - ні, ні.

- Не хочеш?

Завмерла. Кивнула обережно - так, не хочу.

- Чому?

1 Ілечима знизала…

Макс рвучко підвівся, ухопив Дору за руку.

- Дурненька! Я тебе щасливою зроблю! - ляпнув те, чого І сам від себе не очікував. Усередині розцвіла ружа вселенського милосердя. На голові засяяла герцогська корона, біля столу ікуіічилися музики - осанна!

Видихнув шумно. Що утнув? Чергове безглуздя чи подвиг? Утонув у чорних Дориних очах. Знітився.

- Ти… у місті була? - ні сіло ні впало.

“Ні”, - хитнулися чорні кучері.

- А сни бачиш?..

“Так”, - хитнулися чорні кучері.

- А ти… сама звідки? - й не помічав, що й досі стискає До- рин зап’ясток.

Дора висмикнула руку, усміхнулася винувато, потяглася до кишеньки у фартуху. Дістала блокнотик і ручку. “Теребовля” - написала. Закивала - так, так, я з Теребовлі.

Де воно таке?

- Ти… повнолітня?

“19”, - вивела у блокнотику.

Здивувався. Невже?!

- Київ покажу… - буркнув збуджено. - Хочеш? - додав. Про своє… Бо хотів і бажання ніяк не вщухало.

До повного щастя - один технологічний крок: забрати ключі і гайда. Із дівчиною. На “мазераті”. До власної розкішної квартири на Хрещатику.

Пані Женя - як чула. Принесла ключі-картки, наказала До- рі збиратися і, поки дівча складало у теребовлянську торбу нехитрий крам, усе їла сина очима, бідкалася подумки: споганили дитину… Геть іншим повернувся. Та то… не біда. Головне - повернувся. А всьому іншому пані Женя раду дасть.

Недовго думала. Тільки-но Макс із Дорою від’їхали від дому - на “лексус” і до тата, старого Перепечая: що робити?!

Перепечай саме диктував спогади набундюченому Ромі Шил- лєру, який при його зятеві Сердюкові іміджмейкером рахувався. Ромі - брись, доньку вислухав:

- 1 що за біда? Як і чпокне дівку пару разів, так та не проговориться.

- Тату, та коли ти вже зі своїми чпоканнями припиниш?! - розлютилася пані Женя. - У мене єдина дитина звихнулася, а тобі байдуже.

- Додому ж повернувся?

- Іншим повернувся. ІЦе більш гидливим. Як не в собі ото. Що робити?

- Вовку з Брюсселя виймай! - наказав Перепечай. - Хай до діла його прилаштовує. Бо оце тиняється без діла - дурне в голову і лізе.

За хвилину у далекому Брюсселі Максів впливовий тато Володимир Гнатович Сердюк притискав до вуха мобільний, шепотів роздратовано:

- Я зараз не можу говорити… Засідання…

- Вово, мать твою! Заткнися і слухай! - гаркнула пані Женя, передала телефон татові.

Старий Перепечай сформулював ще більше лаконічно:

- Щоби завтра у Києві був!

- І коли ж ти вже подохнеш, сволото! - патетично вигукнув Володимир Гнатович Сердюк після того, як відключив мобільний. Та не забарився. За два дні приземлився у Борисполі.