Читать «Викинутий на берег» онлайн - страница 8

— Хочеш поглянути на свого сина? — спитала Карен і, взявши лампу зі столу, пішла поперед нього до спальні. — Нині йому якраз сім років минає.

Йоганес схилився над хлопчиком і торкнувся його щоки. Той прокинувся і злякано глянув на нього.

— Це твій батько вернувся додому, — сказала Карен, і голос її ледь затремтів.

Хлопчик усміхнувся й підвівся на ліжку. Батько взяв його на коліна, а Карен тим часом пішла готувати каву. Вони сиділи на ослінчику й гралися: Йоганес і далі був мастак на вигадки. Він удавав того або іншого звіра, що хоче вкусити малого за живіт, і хлопчик аж надривався зі сміху.

— Обережніше! — гукнула з кухні Карен. — Не забувай, що він ще малий.

Йоганес і тепер ні в чому не знав міри, але їй приємно було, що він голубить дитину.

На хвилю вони затихли, потім знову почали вовтузитися. Цього разу в хлопцевому сміхові наче забринів страх, може, хай він краще лягає спати? Зараз вона ще раз процідить каву й покладе його.

Раптом Карен почула, що дитина чимось давиться. Вона кинулась до спальні. Хлопчик бився на ослінчику, аж посинівши на виду, й силкувався щось виблювати. А Йоганес сидів і всміхався.

— Що ти йому зробив? — крикнула Карен.

Вона перевернула хлопчика й засунула йому до горла зігнутого пальця. Звідти випав великий шматок жувального тютюну. Йоганес безглуздо щирив зуби.

— Нічого йому не станеться, — сказав він.

Карен змовчала, поклала дитину в ліжко і твердою, рішучою ходою вийшла до світлиці. Тепер вона знала, що їй робити. Відхилився краєчок завіси, показуючи їй майбутнє, і струснув з неї сон, — вона вже не покладалася на долю. Раз вони були вирядили Йоганеса й сподівалися, що назавше, — тепер вона спробує послати його в таку подорож, з якої він ніколи не вернеться.

Карен зайшла до спальні в пальті й теплій хустці.

— Ходімо, допоможеш мені забрати велику вершу, — мовила вона. — Наймита немає вдома.

Вони взяли двоє весел з мурованої прибудови, де колись Йоганес сидів замкнений, і подалися до прибережних пагорбів. Весла двигала Карен, він не здогадався забрати їх у неї. Вона відімкнула човна й звеліла Йоганесові сісти на носі, а сама заходилася гребти. Море було вже неспокійне, та Карен мала міцні руки, до того ж сьогодні почувалася такою дужою, як ніколи.

Нарешті вони допливли до верші. Карен поставила човна проти вітру, і Йоганес узявся витягати вершу. То виявилося нелегке діло, і по Йоганесові знати було, що воно йому не до вподоби: щоразу, як вода бризкала на нього, він мимоволі здригався.

— Тягни ж бо! — гукнула Карен, щосили впираючись у весла.

Верша вигулькнула з води, тепер починалося найважче. Йоганес обернувся до дружини:

— Я сам не подужаю втягти її в човен! Поможи мені.

— Ти й досі не став правдивим чоловіком, — глузливо сказала Карен. — Тягни дужче!

Йоганес перехилився вперед. Ту мить човен вислизнув з-під нього, і він з головою пірнув у воду. Човен швидко поплив до берега, його підганяли вітер і хвилі. Карен побачила, як із води показалася рука, тоді нога. Та ось човен ударився в берег, треба було клопотатись про інше. Вона підтягла його вище, присилила добре до стовпа й занесла весла в прибудову. Коли вона зайшла до хати, хлопчик спав, але помітно було, що він плакав, і в куточку коло губ видніла чорна пляма. Карен довго стояла над ним, заглиблена в свої думки.