Читать «Місячний біль» онлайн - страница 7

Спершу я йшов неквапно. Але чим далі, тим дужче гнав мене відчай, і я вже майже біг, утікаючи від того нещасливого місця.

На узліссі я побачив людину і хотів обійти її, але той чоловік мене помітив.

— Гей, отче! — гукнув він до мене. — Ану ж бо підійди сюди!

Я змушений був підкоритися наказові, але коли підійшов, то вразився, таке втомлене було в того чоловіка лице й такі чудні й несамовиті очі.

— Чи не бачив ти тут, отче, молодика? — спитав він і змалював мені словами рудоволосого чоловіка з широкими вилицями.

Я злякався.

— Ні! — відказав я людині з чудними очима. — Нікого я не бачив і нікого не хочу бачити.

Він хитнув головою, і я пішов собі далі. Ішов довго, коли ж раптом з кущів долинув до мене чи то плач, чи стогін. Попрямував я на той стогін, а коли розгорнув палицею кущі, спинився вражений: переді мною лежав рудоволосий убійник. Він конав. Я схилився над ним і відчув, що йому лишилося жити лічені хвилини.

— Він убив мого брата, — прошепотів рудоволосий, і я нижче схилився до нього, щоб почути його шепіт.

— А кого вбив ти, сину? — запитав я.

— Я вбив його брата, — прошепотів нещасний.

Він витягся і неголосно скрикнув, я зрозумів, що душа його відлетіла у темне царство.

Я знову помолився богові, бо навколо мене чинилися речі, дивно зв’язані між собою. «Боже милостивий, — сказав я. — Ти ведеш все-таки мене по цьому колу. Ти насилаєш на мене пристрасті, від яких я тікав. Це дуже тяжкі випробування, боже. Відведи мене з цієї стежки і дай зажити справжнього спокою».

Але цього разу молитва не заспокоїла мене. Я відчув незбагненний жах. Сльози потекли по моєму лиці, я озирнувся затравлено туди, де лежав мертвий, і кинувся навтьоки. Не для моїх літ, пане, так бігати і не з моєю силою. Але я мчав через ліс, начебто хто стьобав мене батогом. Вибіг на узлісся і впав знеможено в траву.

Тут-таки на мене набрів кінний загін. На чолі того загону був рудоволосий немолодий чоловік, що також мав широкі вилиці.

— Я нікого не бачив і нікого не хочу бачити! — закричав я, падаючи перед цими людьми на коліна.

Тоді рудоволосий наказав дати мені кільканадцять разів нагаями. Я не витримав і десятого удару і розповів тим людям усе, що бачив і від чого втікав. Вони миттю покинули мене і помчали забирати вбитого, а може, й свого родича. Я знову сховавсь у лісі і тільки під вечір надибав якусь печеру і забивсь у неї. Був такий наляканий, що забув віддати належне богові. Сидів у тій криївці і трусився, як осиковий лист. Боявся, що тільки рушу звідси, мене знову вправить у те коло і знову доведеться пити гірку чашу.