Читать «Наймичка» онлайн - страница 2

Цокуль. Без шуток…

Пішли в шинк.

ЯВА III

Входить Панас.

Панас (один). І де вона, тварюка, лазить? Цілий день вештається, а тут треба! То до кума залізе, то до московки, – ну й бабій! Був і там, і там – не застав! Сказали, що москалям овес продає, ходив аж до вахмистра, знов сказали: не було. Чорт його знає, де й шукать. А тут хотілось би до вечера справиться, щоб хоч на хвилину до Марусі урваться. П’ятий день не бачив. Коли б уже, господи, мерщій покрова: візьму у хазяїна гроші і пошлю старостів… Маруся дума, що я нічого не маю, і я їй нічого не кажу, а як полічу, скілько-то я грошей зажив у хазяїна, то аж повищаю від радощів! Горював, правда; зате ж шістдесят п’ять карбованців як одна копійка мені слідує!.. У Марусі є від покійного батька наділ, тепер вони його здають, а я сам робитиму!.. Ну й робитиму ж, ну й робитиму ж! Вола запряжи, то впаде, а я не впаду. Одна думка: хазяїном стану – і я, здається, дужчий вола!.. Коли б тілько вибиться на своє – і вночі буду робить, а на чужому обісіло. Своє!.. На свойому… аж дух радується!..

ЯВА IV

Харитина несе в мішку картоплю і в руках курку.

Панас. О! Здрастуй, Харитинко!

Харитина (до себе). Він радий, що мене бачить; боже, яка ж я щаслива!

Панас. А ти, як та бджола, звідусіль таскаєш мед у жидівський вулик?

Харитина. Свого нема, то приходиться у жидівський.

Панас. А так. Добре, що я тебе побачив.

Харитина. Підожди ж мене трошки, я зараз вибіжу.

Панас. Та Стривай, мені одно слово: ти не бачила мого хазяїна?

Харитина. Хазяїна?! Так ти хазяїна шукаєш?

Панас. Та його ж. Чого ти так здивувалась?

Харитина. Я… ні… Хазяїн твій пішов до Бороха.

Панас. Знайшов-таки. (Пішов у шинк).

Харитина (одна, зітхає). А я, дурна, зраділа, аж затрусилась, думала – мене шукав!.. Сказать би йому… коли ж соромлюсь, а господи, як люблю його!.. Коли б вибрать час – заплющу очі та й скажу. Єй-богу, скажу! Може, й він мене любить, та соромиться… Скажу, єй-богу, скажу. (Пішла в шинк).

Здалеку чуть: гурт співає і наближається.

Ходім турка воювать,Свою землю одбирать,Гей, горе – не біда,Свою землю одбирать.Виїхали на майдан,Ударили в барабан,Гей, горе – не біда,Ударили в барабан!Виїхали на пісок,Прощай, мати, на часок!Гей, горе – не біда,Прощай, мати, на часок!Виїхали за ріки,Прощай, мати, навіки!Гей, горе – не біда,Прощай, мати, навіки!Не плач, мати, не ридай,Дарма сльози не збавляй,Гей, горе – не біда,Дарма сльози не збавляй!

ЯВА V

Харитина виходить з корчми з глечиком, а з другого боку гурт: парубки, москалі, дівчата, молодиці, музика.

Харитина. Боже, як гарно співають, а тут нема часу й послухать. (Пішла).

Тоді, мати, заплачеш,Як на коню побачиш,Гей, горе – не біда,Як, на коню побачиш.На черкеському сідлі,У салдацькім мундері,Гей, горе – не біда,У салдацькім мундері.

Гурт, співаючи, іде в корчму з таким рощотом, щоб посліднє слово пісні зникло в корчмі. Маруся перебігає кон, за нею біжить Пилип, доганя її насередині і придержує.

Маруся. Одчепись!

Пилип. Хіба я чіпляюсь?

Маруся. Ба й ні?

Пилип. Геть його, та сюди!

Маруся. На біса ти мені здався?