Читать «Шарль Перро Казки матінки моєї Гуски,або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками Переказ Романа Терещенка» онлайн - страница 12
Unknown
— Я бачу, — відповіла сестра Анна, — курище, що сунеться аж ген з того боку…
— Це брати?
— Ні, сестро. Це лише отара овець… Мені так жаль…
— То що ж, підете ви нарешті? — розлючено загорлав знизу Синя Борода.
— Ще тільки одну мить, — благально мовила дружина.
І потім востаннє гукнула з розпукою:
— Анно, сестро моя люба Анно! Не бачиш–ніхто не їде? Подивись пильніше!
— Я бачу, — відповіла сестра, — двох рицарів, які скачуть аж ген з того боку, але вони ще дуже далеко… Чуєш, сестро, — вигукнула вона за мить — це наші брати! Я подаю їм знак, щоб вони поспішали.
Та тут Синя Борода загорлав і затупав ногами так, що весь будинок задвигтів.
Бідолашна жінка змушена була зійти вниз і з плачем кинулася чоловікові до ніг.
— Ніякі сльози тепер вам не допоможуть, — незворушно сказав Синя Борода. — Ви помрете.
І, схопивши її однією рукою за косу, він другою підняв ножа.
Нещасна звела на нього очі й благала дати їй ще хоч одну мить, щоб приготуватися до смерті. Але все було марно.
— Ні, ні! — загорлав Синя Борода. [ЗО]
Ще мить — і він замахнув над своєю жертвою ножем.
Та враз знадвору долинув такий несамовитий грюкіт у двері, що Синя Борода мимоволі зупинився й розгублено озирнувся довкола.
У ту ж мить двері розчинились, і двоє рицарів із шпагами в руках вбігли до кімнати.
Синя Борода впізнав братів своєї дружини і кинувся тікати, але вони наздогнали його раніше, ніж він встиг добігти до ґанку.
Проколотий їхніми шпагами, Синя Борода впав мертвий.
Брати допомогли бідолашній сестрі підвестись, обняли й поцілували її, а вона від щирого серця подякувала їм за порятунок.
Незабаром брати перебралися назовсім у замок Синьої Бороди й стали жити в ньому, не згадуючи про його колишнього хазяїна.
Один мірошник залишив у спадщину трьом своїм синам тільки млин, осла і кота. Сини швидко поділили спадщину: старший забрав собі млин, середній одержав осла, а меншому дістався кіт.
Менший брат дуже засмутився.
— Мої брати, — казав він, — зможуть чесно заробити собі на хліб, якщо житимуть разом. А мені, бідолашному, коли я з'їм кота і зроблю рукавички з його шкури, лишиться тільки померти голодною смертю.
Кіт почув ті слова, але нітрохи не збентежився.
— Не журіться, хазяїне, — сказав він з поважним і серйозним виглядом. — Приготуйте мені торбинку та замовте пару добрих чобіт, щоб зручніше було ходити по чагарниках, і ви самі скоро переконаєтесь, що ваша частка не така вже й погана, як це може здатися на перший погляд.
Спочатку менший брат не надав цьому особливого значення, але, згадавши, як, ловлячи щурів та мишей, кіт удається до різних спритних витівок і хитрощів — звисає догори ногами, ховається в борошно і прикидається неживим, — він подумав: [32]
«А що, коли й справді кіт допоможе мені в біді?»
Як тільки кіт одержав усе, що просив, він узув чоботи, перекинув торбинку через плече, взяв шворки в передні лапи й подався в гайок, де було дуже багато кролів.
Кіт поклав у торбинку висівок та заячої капусти і ліг у кущах, ніби мертвий, очікуючи, щоб який–небудь молодий, недосвідчений і легковажний кріль поткнувся в його торбинку поласувати тим, що в ній було.
