Читать «Історії в дев"яти книгах. КнигаІІІ: Талія» онлайн - страница 4

11. Пройшовши всю пустелю, перси зупинилися перед єгиптянами, щоб стятися з ними. Тоді найманці єгиптян, які були еллінами та карій-цями, обурені Фанесом, що привів іноземне військо проти єгиптян, вигадали таке, що Фанес залишив своїх дітей у Єгипті. Найманці привели їх у свій табір і перед очима батька поставили кратер між обома ворожими таборами, а потім одного по одному підвели до кратера Фанесових дітей і зарізали їх над ним, налляли туди вина та води, і, випивши все це з кров'ю, вони розпочали битву. Ця битва була запеклою, з обох сторін загинуло дуже багато воїнів і нарешті єгиптяни кинулися навтіки.

12. Так мене повідомили тубільці, і я пішов і побачив дещо, що на мене справило велике враження. Отже, там було розкидано кістки тих, що загинули в битві, окремо обох супротивників (бо кістки персів лежали окремо на землі, як їх відокремили спочатку, а з іншого боку лежали кістки єгиптян), а черепи персів такі крихкі, що коли захочеш ударити їх хоча б одним камінцем, то проб'єш, але черепи єгиптян настільки тверді, що коли навіть великим каменем ударити, то важко розбити. Причина цього, як мені сказали, така, і мені не важко було цьому повірити, що єгиптяни вже малим дітям починають голити голови і черепи твердіють від сонця. Така причина і того, що єгиптяни не лисіють, і справді найменше лисих на світі є в Єгипті. Отже, така причина того, що ці люди мають міцні черепи, а причина того, що перси мають неміцні черепи, та, що вони з дитинства носять повстяні шапки і через це уникають сонця, затіняючи голови. Отаке я там бачив. Бачив я ще подібне до цього в Папремії в тих, що були з сином Дарія Ахеменом і яких убив лівієць Інарос.

13. Єгиптяни, щойно відбулася битва і вони кинулися навтіки, побігли і вже не можна було їх затримати. Вони прибігли і замкнулися в Мемфісі, а Камбіс послав на кораблі з Мітілени вісника перса і запропонував їм почати переговори з ним про складання зброї. Проте вони скоро побачили, як корабель приплив до Мемфіса, всі кинулися з мурів, розтрощили корабель, пошматували людей і повивішували їхні пошматовані тіла на мурах. Після цього, за деякий час обложені єгиптяни нарешті склали зброю, а їхні сусіди(1) лівійці злякалися, що з ними станеться те, що сталося з єгиптянами, і піддалися без бою, і взяли на себе обов'язок виплачувати данину і послали персам дари. Так само і кіренці та баркейці злякалиси, як і лівійці, і піддалися. Камбіс охоче прийняв дари від лівійців, але розсердився, одержавши дари від кірен-Ців, бо, я гадаю, через те, що їх було мало (адже кіренці послали йому п'ятсот мін срібла). Він схопив їх і покидав своїм воїнам.

14.. На десятий день після того, як Камбіс здобув фортецю Мемфіса, він перевів до передмістя єгипетського царя Псамменіта, щоб його' принизити. Псамменіт царював лише шість місяців. Камбіс помістив його там разом з іншими єгиптянами, бажаючи випробувати стан його духу таким чином: він одягнув його дочку в одяг рабині і послав її з глеком по воду, обрав також і інших дівчат із знатних єгипетських родин, одягнених так само, як і царська дочка. Коли проходили ці дівчата з зойками і плачем, і коли побачили своїх батьків і ті їх побачили, то всі почали лементувати, зокрема батьки, бачачи своїх дітей такими жалюгідними. Але Псамменіт, здалека побачивши свою дочку і пізнавши її, лише опустив свої очі додолу. Скоро пройшли дівчата з глеками, Камбіс провів за ними Псамменітового сина разом із двома тисячами інших єгиптян такого самого віку, зв'язаних один із одним за шию колодою і з вуздечками в ротах. Він так провів^їх, бажаючи помсти-тися на них за мітіленців, яких вони знищили разой із кораблем у Мемфісі. Такий вирок винесли царські судді(1): за кожного вбитого мітіленця вбити десять єгиптян із знатних родин (2). І Псамменіт, коли побачив, як повз нього провадили юнаків і з ними його сина, щоб їх повбивати, і єгиптяни, що сиділи біля нього, почали плакати і лементувати, а він зробив те саме, що і тоді, коли побачив свою дочку. Коли і ці пройшли, сталося так, що повз Псамменіта, сина Амасія, та єгиптян, що сиділи разом із ним там у передмісті, пройшов один із його співтрапезників, людина похилого віку, який утратив усе, що мав, і тепер як жебрак ходив серед воїнів і жебракував. Щойно побачив його Псамменіт, як почав голосно плакати, покликав свого приятеля, називаючи його ім'я, і став бити себе по голові. Звичайно були там люди, що стежили за ним і про все, що він робив, коли повз нього проходили засуджені єгиптяни, вони доносили Камбісові. Здивувався Камбіс, почувши про те, що відбувалося з Псамменітом, і послав вісника, і так запитав його: «Владар Камбіс тебе питає, Псамменіте, чому це, коли ти побачив твою дочку в жалюгідному становищі і твого сина, який ішов на кару, ти навіть не скрикнув і не заплакав, а цього жебрака пожалів, хоча, як кажуть, він тобі не родич?». Так його запитав вісник, а той йому відповів: «Сине Кіра, мої нещастя більші за ті сльози, що я міг би їх пролити, але нещастя мого друга таке, що варто його оплакати, бо після того, що він мав і після того щастя, що в нього було, він став жебраком на порозі своєї –старості». Коли Камбісові доповіли про це, йому здалося, що той правильно сказав, і, як кажуть єгиптяни, Крез заплакав (бо він супроводжував Камбіса в його поході проти Єгипту), заплакали також і перси, які були там присутні, і самого Камбіса охопила журба і тоді він дав наказ, щоб Псамменітового сина забрали від тих, яких було приречено на смерть, і самого Псамменіта відвели з передмістя і привели до нього.