Читать «Між двох сіл» онлайн - страница 6

ГРІНБЕРГ. Це страшно інтересно. Мусалова могла б радіти, коли б не вмерла. Я б за одно це поставив би їй пам'ятника.

СОФІЯ. Ну, за добре серце пам'ятників, на жаль, не ставлять.

ГРІНБЕРГ. О, не в доброму серці річ. А в тому, що, дякуючи Мусаловій, ми маємо таку велику артистку, такий талант. (Вклоняється Софії.)

СОФІЯ. (Сміючись). Ну, це вже не по-большевицьки, товаришу. Це буржуазність — говорить компліменти дамам. Так, значить, сьогодні вночі? Я думаю, це пройде безкровно?

ГРІНБЕРГ. О, да! Я думаю… Всього доброго. Бувайте.

СОФІЯ. Бажаю успіху. (Прощається і проводжає їх до дверей.)

ГРІНБЕРГ. Дякую. Дякую. (Виходять.)

СОФІЯ. (Підходить до дзеркала й поправляє волосся.)

ГРІНБЕРГ. (Входячи.) Вибачайте. Ще на одну хвилинку. (Підходить ближче.)

СОФІЯ. Будь ласка.

ГРІНБЕРГ. Ви не можете сеї ночі перейти в нижній етаж або переночувать у когось в другому районі? Річ, бачите, в тому, що ми почнем наступать якраз з цього району. Може бути обстріл. Я боюсь, щоб снаряд не попав до вас.

СОФІЯ. О, я не боюсь. Але невже так серйозно? Навіть обстріл? З артилерії?

ГРІНБЕРГ. Все може буть. Я сподіваюсь, що обійдеться й без цього, але… Мені невимовне шкода було б, коли б вам було зроблено яку-небудь неприємність. Я страшно радий, шо ми маємо таку чудову, таку… прекрасну товаришку. О, це не комплімент, а щира правда.

СОФІЯ. (Сміючись.) Дякую, дякую. Але сподіваюсь, що ніякої неприємности мені не буде.

ГРІНБЕРГ. А все-таки перейдіть у друге місце. Якраз ви в такому районі живете. Дуже вас прошу. Га?

СОФІЯ. Ну, Господи! Що я, панночка яка-небудь, од вистрілу в істерику впаду? Я в Петрограді мартовську й октябрьську революції пережила, і то не ховалась, а то тут…

ГРІНБЕРГ. Ну, коли так, то… до побачення (Дуже стискує руку й пильно, виразно дивиться їй в очі.)

Входить Панас, але, побачивши Грінберга, хутко виходить назад.

СОФІЯ. До побачення. Всього доброго.

ГРІНБЕРГ. Сподіваюсь, до скорого побачення?

СОФІЯ. Я думаю.

ГРІНБЕРГ. (Низько галантно вклоняється й виходить.)

СОФІЯ. (Знов чепуриться перед дзеркалом, і ввесь час подивляється на двері, з яких виходив Панас.)

ПАНАС. (Входячи.) Можна? Здається, вже зовсім пішли?

СОФІЯ. Можна, можна. Вибачайте, що вигнала вас із вашої власної хати.

ПАНАС. О, нічого, це тепер трапляється на кожному кроці. А ви вже з нашими большевиками познайомились?

СОФІЯ. З якими?

ПАНАС. Адже це були Грінберг і Сємянніков, тутешні лідери большевиків. Хіба ви не знали того?

СОФІЯ. Та невже? Звідки ж мені знати. Я буржуйка, ніяких партій не розумію. Якою була, такою й зосталась. (Лукаво.) Пам'ятаєте, як ви мене колись лаяли за це? Чи ви вже все забули⁹

ПАНАС. А цікаво, що вони аж удвох прийшли. Вони важні тут персони.

СОФІЯ. А ви такий самий упертий лишились, як і були.

ПАНАС. Здається, ви й про себе могли б це саме сказать?

СОФІЯ. (Сміючись.) Нічого собі зустріч старих приятелів: з першого ж слова лаятись почали. У мене таке враження, що ми днів на два-три тільки розлучались.

ХРИСТЯ. (Входячи, на порозі.) Софіє, умиватись іди.