Читать «Між двох сіл» онлайн - страница 37
Владимир Кириллович Винниченко
ТИХОН. (Починає вдивлятись у вікно. Через те що вікно виходить з подвір'я і з його можна бачити вулицю тілько скоса, він стає збоку і стілець і пильно дивиться.)
СОФІЯ. Що там?
ТИХОН. Щось тут непевне діється. Цілий день якісь підозрілі люди лазять круг будинку. (Злізаючи.) Сьогодня вранці була тут мама. Я хотів тобі казати. Говорила, щоб ми з тобою тікали, бо батько й Пан постановили нас схопити й судити. Чи не того ці людці й швендяють.
СОФІЯ. Чом же ти маму не привів до мене?
ТИХОН. Я хотів, але… (Зупиняється, й обоє починають слухати)
Чути на вулиці глухі, часті вистріли, приглушені крики.
СОФІЯ. Що це може буть?
ТИХОН. (Знов біжить до вікна, стає на стілець і загляда на улицю.) Біжать люди… Тікають… Стріляють…
Стрілянину чути в домі, але не близько. В коридорі тривожні крики, топіт ніг.
ТИХОН. (Біжить до дверей і одчинає їх. — Видно, як метушаться в паніці люди, біжать, штовхаються, кричать.) Украинцы, украинцы. Спасайтесь. Товарищи, сюда. Куда? Там гайдамаки…
ТИХОН. Где? Где? Товарищи! Где украинцы? (Зачиняє двері.) Софіє! Тікаймо! Швидче!
СОФІЯ. Куди? Куди ж тікать? Вони вже тут.
ТИХОН. Куди всі тікають. Швидче ж.
Вбігають справа Сорокін, Сємянніков і ще душ п'ять-шість большевиків. Деякі виймають з кишень револьвери й запихають їх під шафи, другі хапають з столів папери й засувають в кишені, в паніці кричать:
— Дверь, дверь запирайте. (Замикають двері.)
— Через окна, через окна. Выходов нет. (Кидаються до вікна і шарпають.)
— Товарищи. Защищаться. Баррикады.
— Какая там защита. В окна.
— Куда выходит окно?
— Ломайте. Открывайте окно.
ТИХОН. Это окно выходит во двор, во двор. Сюда можно, можно. Открывайте его сильнее.
СОРОКІН. (До Софії.} Радуетесь? Да? Ваши идут? Дождались?
СОФІЯ. (Гнівно випроставшись.) Негодяй…
СОРОКІН. (Так само.) Нет, сударыня, негодяйка вы. Предательница. Вы привели их сюда. Но погодите вы хохлы проклятые. Мы придем опять. И тогда мы вам уж покажем самостийнисть. О, мы еще придем. (Люто грозиться кулаком на стукіт у двері.)
ГОЛОСИ. Готово. Полезайте скорее, да скорее же, черт.
СОРОКІН. (Кидається до вікна й лізе за другими.)
ТИХОН. (До Софії.) Софіє, швидче. Лізь, я поможу.
СОФІЯ. (Голосно, гнівно.) Я не піду з негодяями і ворогами свого народу. Можеш іти з ними.
ТИХОН. Але ж чуєш? (Чути, як гупають десь у двері, які розбивають.) Швидче, ради Бога. Софіє.
Чути з вулиці крики, стрілянину. Большевики товпляться, всі разом лізуть у вікно, кричать:
— Товарищи, не все разом.
— По одному.
— Не спешите. Ну, да куда вы?
— Скореє же, черт возьми.
— Товарищи. Второй этаж. Осторожнее. Прыгайте осторожнее.
ТИХОН. (Хвилюється, умовляє Софію. Тягне її за руку, вона незгодливо рішуче, гнівно крутить головою. Він сердиться, кида її, біжить до вікна, звідти з одчаем кричить.)
Софіє, чуєш? Ах ти, Боже мій. Софіє!
СОФІЯ. (Крутить головою.)
ТИХОН. (Люто плюється, вилазить на вікно і зникає.)
СОФІЯ. (Сильно стискує руки, кидається до вікна, зупиняється, озирається, немов шукаючи, де сховатись, знов біжить до вікна, знов зупиняється.)