Читать «Синє ведмежа Гришка» онлайн - страница 3
Всеволод Зіновійович Нестайко
— Ага, непевно сказала Леся. Вона ніколи в житті не їздила в тролейбусі біля відчиненого вікна. В них у містечку не було тролейбусів.
Леся зачаровано дивилася на синє ведмежа. Воно так їй подобалось! Вона будь-яку ляльку віддала б ла нього.
Зітхнувши, вона повернула, нарешті, його Павликові. Павлик розуміюче глянув на неї:
— Подобається? Він усім подобається. Мені вже багато разів говорили мінятися. Один навіть справжній заводний гру-зовик давав. Та хіба я можу обміняти Гришку? Правда ж?
Павлик усміхнувся і обережно сховав ведмежа знову за пазуху. Леся нахмурилася і мовчала. Павлик довго дивився на неї, потім сказав:
— Тобі зі мною скучно. Правда ж? Леся чмихнула й знизала плечима:
— Ні, чому… Просто взагалі скучно.
— Ти, мабуть, збиралася кудись сьогодні? Гратися чи взагалі… То іди. А я тут побуду. І нікому не скажу.
Леся знітилася. І раптом подумала:
«А що, як справді піти з ним на лиман? Він там тихенько на березі посидить, а я — з дівчатками… Ніхто знати не буде».
Вона уважно подивилася на Павлика.
— Ти до моря не боїшся йти?
— Ні.
— Підемо. Тільки так, щоб ніхто не знав.
— Підемо, якщо ти хочеш…
У містечку була лише одна справжня міська вулиця — асфальтована, з тротуарами. Власне кажучи, це навіть була не вулиця, а шосе, що проходило через містечко. Там стояли готель, школа, кінотеатр, магазин, аптека. Решта вулиць-зовсім сільські: обабіч дерев'яні паркани, під якими зеленіла трава, з-за парканів виглядали соняшники, кукуруза, просто на дорозі в поросі греблися кури. Одна з таких вулиць і вела до лиману. Леся одразу пожвавішала, розговорилася.
— Знаєш, який у нас лиман! От побачиш. До нас завжди на літо дачники приїздять. Ви теж дачники?
— Ми у відрядженні.
— Якому відрядженні?
— Службовому. Моя мама ревізор і часто їздить. І мене інколи бере. Бо я скучаю.
— А ви взагалі де живете?
— У Києві… Ти була в Києві?
— Ні ще… Але скоро поїду, збрехала Леся.
Було незручно. Вона старша за нього, мабуть, на цілих три роки, а в Києві не була, в тролейбусі біля відчиненого вікна не їздила і не знає, що таке ревізор…
— А ти рибу вудочкою ловив?
— Ні.
— А я ловила. І бичка піймала. Отакого.
— Мій татко теж колись ловив. І щуку піймав. Отаку.
— Так то ж тато!
— Тато, — задумливо підтвердив Павлик, — звичайно. Вони спускались крутою стежкою до моря.
Леся одразу побачила дівчат і замахала їм рукою. Дівчата хлюпались у воді біля великою піщаної коси. Але вони помітили Лесю лише тоді, коли вона вже вибігла на косу. Павлик набагато відстав від неї.
— Лесько-оі Лесько-о! Гайда у воду! Ух, гарно! — загаласували дівчатка.
Леся зупинилася. Обернулась. Павлик смішно чимчикував, широко розставляючи ноги й грузнучи в піску.
«Справжнісіньке ведмежа!» — Лесі раптом стало соромно за нього перед дівчатами, які вибігли з води і з цікавістю дивилися.
— Хто це-твій братик, може
— спитала Свєта, смаглява, цибата, з коротким хлоп'ячим чубчиком.
