Читать «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці» онлайн - страница 10

"Колгопники, які працювали і заробили багато трудоднів, зараз голодують і немає чого їсти, наприклад, у моїх батьків було 805 трудоднів та заробили хліба зі своєю сім'єю по 105 пудів, а одержали з колгоспу грошей та 46 пудів хліба, а решту хліба вивезли в план хлібозаготівлі. Грошей так само чомусь не дають і таким чином ми залишились голодні… Дуже погана у нас справа з загальним початковим навчанням, бо учні школу відвідують тільки на 10 %, це тому, що нічого їсти" (від Давиденка І.П., Полтавщина, Ставино-Долянська сільрада, хутір Давидівка).

"Тов. Сталин…. на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50 % на площадь сева, в общем полное разорение… Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все несчастья, как через каждые 2–3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих з голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом.

Тов. Сталин, у нас делается то, что делалось при царе — царь далеко, а бог высоко, но сейчас в тысячу раз большая беда. Те, кто информирует, получают хлеб и булку, и все это ясно, они имеют закрытые столовые РПК, РВК, а несчастные люди умирают с голоду, все шкурники боятся быть оппортунистами… Жду ответа. С ком. приветом П.В.Смирнов, партбилет № 0643327. Киев, ул. Либкнехта, № 15, кв.12.

Мне живется хорошо, я обедаю в столовке Киевского МПК, и ем так, как надо есть, и могу пережить еще 25 лет".

"Коли прочитали в газетах постанову Центрального Комітету ВКП(б) від 26 березня 1932 р., що корова і всяка дрібна худоба примусово не усуспільнюється, а тільки добровільно, то пішли забирати всяк свою корову. Правління колгоспу забрали дрючки і не дають корів, почали бити бабів…, арештовувати і відправляти в район, в міліцію… Хто взяв корову, то уповноважений РВК приходить з бригадою і розбивають замки, вікна, двері і забирають корову і що мається в хаті — різне майно, і навіть останній буханець хліба 5–6 фунтів, сало, що людина держала на посівну кампанію, щоб вийти в поле на роботу, то бригада забрала і поїла, а людина зосталася голодною і не виходить на работу, а після ходять бригадири, штрафують і говорять, що ви зриваєте посівну кампанію…" (від Зрайківського Гната, Тетіївський район, с. Порошків).

Шановний читачу! Ти прочитав листи смертників. Якщо ці люди не померли від голоду в 1932 р., то або померли в 1933, або загинули внаслідок пізніших репресій, бо людей, що голосно скаржились, влада неодмінно знищувала. Будемо ж вдячні цим людям, бо їхні листи відчаю дають нам широку і розлогу картину тодішнього життя. Тут і становище безправних, обернених на рабів, колгоспників, і їхня наївна віра у справедливість радянської системи та партійного керівництва, і жирування ніким і нічим не обмеженого начальства, і страшний голод, що охопив не лише селян, але й робітників. Селяни та інші дописувачі не могли збагнути, чому вони потрапили у таку халепу. Сподіваюсь, цими листами будуть присоромлені ті дослідники голодомору, хто вважає, що безмірні реквізиції хлібопродуктів були спрямовані на те, щоб загнати селян до колгоспів. Бо влада переслідувала й грабувала всіх, а найбільше постраждали саме колгоспники. З листів добре видно, що голод охопив лише Русь-Україну, що селяни тікали в Московію та Білорусь, де було вдосталь дешевого хліба. Читаючи їх, важко сказати, що навіть цей, скромний порівняно з наступним, голод не був запланований. Але можливо селяни перебільшували? Послухаємо ж, що писали та говорили представники влади.