Читать «Кайдашева сiм» онлайн - страница 10

- Та коли залежались у скринi. Хочу трохи провiтрить, - сказала Мотря, але в неї була зовсiм iнша думка. Карпо обiцяв для неї найнять музики. Вона сподiвалась побачиться з ним у церквi.

Мотря вбралася в зелену спiдницю, в червону запаску, пiдперезалась довгим червоним поясом i попускала кiнцi трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квiтками горсет, взулась в червонi чоботи, надiла добре намисто, взяла в руки бiлу хусточку та й пiшла до церкви. Вся її голова аж нiби горiла квiтками проти сонця. Павине пiр'я блищало й миготiло, а золотий пружок парчi на чорних косах сяв i надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.

Вона дiйшла до Кайдашевого двору. Саме тодi з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стiжки котились з гори. То вiз снопи Кайдаш з двома синами. Високi вози посхилялись на воли й кололи їх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадирали голови вгору та повитрiщали здоровi очi.

- Карпе! Держи-бо цабе! - крикнув батько на сина. - Поминай колесом отой каторжний горбок.

- Цабе, сiрий! Цабе, моругий! - крикнув Карпо i крутнув батогом над рогатими головами.

Але саме в той час вiн глянув униз. Проз їх двiр iшла Мотря в квiтках та стрiчках. Червона запаска, червонi чоботи, як жар, пояс - все блищало й сяло проти вранiшнього сонця, як щире золото. Карпо задивився на те диво, а вiз вискочив уже одним колесом на крутий горбик.

- Держи цабе! - крикнув не своїм голосом старий Кайдаш, побачивши, що вiн нахиляється на один бiк. - Чи ти оглух, чи ти ослiп! Карпе, держи-бо цабе!

Карпо не мiг одiрвать очей од Мотрi, а вiз усе нахилявся набiк. Батько кинув заднього воза i побiг з гори до переднього та все кричав: цабе, сiрий, цабе! Вiз вискочив колесом на горбок i перекинувся набiк. Передня вiсь хруснула, як трiска, а колесо зав'язло в рiвчаку.

- Ой, лиха моя година та нещаслива! - крикнув Кайдаш. - Це ж мене покарала свята недiля. I нащо було сьогоднi їхати по снопи?

Не встиг Кайдаш набiдкаться, як заднiй вiз нагнався на переднiй i перекинувся.

Тим часом на дзвiницi вдарили в усi дзвони. Всi люди, що сидiли коло церкви, повставали й почали хреститься. Кайдашевi було видко увесь шпиль, на котрому стояла церква, всiх людей коло церкви. Вiн зняв шапку i почав хреститись.

- Господи милостивий та милосердний! Покарала мене й свята недiля, й свята п'ятниця. Тепер хоч сядь та й плач! - говорив Кайдаш i трохи не плакав.

- Вас, тату, все карає як не п'ятниця, так недiля, - сказав Карпо насмiшкувато.

- Ти вже в нас великорозумний. Коли б пак було копирснуть хоч раз заступом того каторжного горбика! Що ж тепер будемо на свiтi божому робити? - бiдкався старий Кайдаш.

- Кидаймо снопи та ходiм до церкви, - сказав Карпо.

В старого батька й справдi була така думка. Йому хотiлось одмолитись за свiй грiх. Карповi ще бiльше хотiлось до церкви. Вiн тiльки поглядав, як Мотря йшла на гору до церкви, як увiйшла в браму, як перейшла цвинтар пiд зеленими вишнями й стала коло самих дверей, коло дiвчат.