Читать «Любов Незнайомця» онлайн - страница 4

— Я ненавиджу Лондон, — з притиском, уперто мовила вона.

— Я, мабуть, чогось не доп’яв, — згідливо сказав Джордж, — однак, здається мені, говорив він досить ясно. Я радий, що ви зостаєтесь тут. Не розумію, чого ото людям не садиться на місці. Я про Лондон і не думаю. Мені ніколи не треба було їздити туди. Там забагато автомобілів, а це нині справжнє лихо. Коли чоловік придбає автомобіль, то вже нізащо не всидить на місці. Та ось хоч би й містер Еймс, колишній хазяїн, який це приємний, спокійний джентльмен був, поки не купив одну з цих таратайок. Не поїздив на ній і місяця, як заходився продавати цей будинок. А які ж грубі гроші він на нього витратив, провівши електрику, поставивши умивальники в усіх спальнях і все таке інше. «Ви ніколи не повернете свої гроші», — кажу я йому. «От же поверну, — відповів він. — Продам і одержу свої шість тисяч до останнього пенні». І, звичайно ж, одержав.

— Він одержав вісім тисяч, — мовила, усміхаючись, Елікс.

— Шість, — повторив Джордж. — Він запросив шість тисяч, саме про таку ціну вони тоді й домовились.

— А насправді ціна була вісім тисяч, — сказала Елікс.

— Жінки ніколи не розбирались у цифрах, — переконано зауважив Джордж. — І не кажіть мені, що містер Еймс мав нахабство, не кліпнувши очима, говорити про вісім тисяч.

— Він казав це не мені, — відповіла Елікс. — Він сказав це моєму чоловікові.

Джордж знову схилився над клумбою.

— Ціна була шість тисяч, — вперто повторив він.

Елікс не стала більше сперечатися із старим. Відійшовши до дальньої клумби, вона заходилась рвати квіти. А коли вже поверталась із запашним букетом назад до будинку, то побачила якусь маленьку темно-зелену річ, що визирала з-під листя на одній з клумб. Вона нахилилась, підняла її й упізнала кишеньковий записник свого чоловіка.

Вона погортала записник, з деяким задоволенням пробігаючи очима зроблені в ньому помітки. Мало не з самісінького початку їхнього подружнього життя вона зрозуміла, що імпульсивний і емоційний Джералд відрізняється такими достойностями, як акуратність і любов до порядку. Він неймовірно переживав, коли йому не вдавалося вчасно попоїсти, і завжди розписував свій день з точністю до хвилини.

Проглядаючи записник, Елікс не без деякого задоволення помітила запис, датований чотирнадцятим травня: «Одружився з Елікс. Церква святого Петра, 2 год. 30 хв.

— Мій великий дурник, — пробурмотіла вона сама до себе, гортаючи сторінки. І раптом зупинилась:

«Вівторок, 16 червня».

Та це ж сьогодні!

На сторінці на цей день чітким, акуратним почерком Джералда було написано: «О 9 год. вечора». І нічого більше.

Що ж це Джералд запланував зробити сьогодні о дев’ятій вечора, подивувалась Елікс. І посміхнулась, подумавши, що якби це було в оповіданні, схожому на ті, які вона так часто читала, записник, безумовно, дав би їй ключ для сенсаційного викриття! Напевно ж у ньому повинно знайтися ім’я іншої жінки. Елікс збуджено догортала записник до кінця, але даремно.

Траплялись дати, записи про зустрічі й загадкові ділові домовленості, але жіноче ім’я вона побачила тільки одне — своє власне.