Читать «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» онлайн - страница 43

Обличчя провідника все сильніше перекошувало від люті.

— Проблема не в тому, що ви помінялися полицями, а в тому, що їдете першим класом, — зациклено повторював провідник. Христина зауважила, що в нього сильна косоокість.

— Ви можете по-людськи пояснити, що вам потрібно? — запитала вона, з останніх сил намагаючись зберегти спокій.

— Справа в тому, що за перший клас ви маєте доплатити ще п’ятдесят відсотків вартості квитка, — сказав провідник, але ясніше від цього не стало.

Христина вирішила змінити тактику й запитала:

— А що треба зробити, щоб не доплачувати?

— Підніміть полицю назад, як вона була, — відповів провідник.

— Добре, — з полегшенням зітхнула Христина. — Як скажете, тільки дайте нам нарешті спокій.

Але відчуття полегшення виявилося передчасним. Підняти цю полицю вона не змогла б навіть якби їй загрожувало покарання значно серйозніше, ніж скандали провідника та погрози штрафу. Після кількох марних спроб і здобутих синців вони з сусідкою по купе зрозуміли, що продовжувати немає сенсу, полицю явно не створювали для того, щоб кожен так собі запросто міг її підняти після того, як опустить.

— Вибачте, але якщо вам справді залежить на тому, щоб ми підняли цю полицю, мусите нам допомогти, — сказала Христина, зайшовши до купе провідника.

— Я тут не для того, щоб піднімати важке, — почула у відповідь.

— Я взагалі-то теж не для того квиток у спальному вагоні купувала, — вирішила Христина перейти на одну з ним хвилю. — Але якщо ви нам не допоможете, полиця залишиться там, де вона зараз. Інших варіантів немає.

— Тоді вам доведеться доплатити дванадцять євро за перший клас, — суворо глянув на неї провідник.

— Я згодна, — відповіла вона й побачила, як очиці на його круглому обличчі радісно зблиснули. — Але за однієї умови.

— Якої ще умови? — насторожився провідник.

— Ви дасте мені за цих дванадцять євро розписку, у якій напишете, що вимагали від жінки дванадцять євро за підняття важкої полички. Поставите сьогоднішню дату, номер рейсу, вкажете свої паспортні дані й підпишетеся. А я потім відішлю це вашому керівництву, — сказала Христина. — А без розписки я нічого платити не буду.

За вираз безсилої люті, який у той момент з’явився на обличчі провідника, не шкода було заплатити й більше.

— Ні, — сказав провідник. — Ніякої розписки я вам не дам.

— Чудово, — спокійно відповіла Христина. — А я не буду підіймати ніякої полиці.

І вона рушила назад до купе, але провідник кинувся слідом за нею та продовжив свою істерику.

— Ви, з дитиною, — вийдіть звідси! — крикнув він дівчині. — Ви взагалі не мали їхати в цьому купе, я просто пересадив вас із іншого. А ви, давайте, підіймайте полицю або платіть гроші, а я буду дивитися.

Він склав руки на грудях і зайняв собою усе вільне місце в нашому купе першо-друго-спального класу.

— Я не можу підняти цієї полиці, — повільно, літера за літерою, відповіла йому Христина й уважно подивилася в очі.

Чомусь замість чергової істеричної репліки він раптом зсутулився й мовчки підійняв полицю.

— Тепер можете знову лягати на неї, — сказав потім звичайним тоном, так ніби не він щойно кричав і скандалив.