Читать «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» онлайн - страница 34
Наталка Сняданко
— Звичайно, що страшно. Я ж тобі казала, не їж стільки солодкого. Тепер мусиш терпіти.
І від цієї погрози Христині стає ще страшніше, і вона гуде голосніше, аж із вікон визирають здивовані й заспані обличчя. Матері стає соромно, вона пришвидшує крок і мимоволі сильніше стискає долоню. Христина гуде тихіше.
Вони доходять до кабінету стоматолога.
— Неприємно, коли тебе вранці примушують довго йти по вулиці, тягнуть за руку, а потім ще й збираються лікувати зуби, — привітно посміхнулася їй лікарка. — Ти роздратована.
— Так, — зізналася Христина, і їй стало чомусь раптом легше від цих слів. Значно легше, ніж від занудних повчань матері. — Я не хочу лікувати зуби. Я люблю цукерки.
— Цукерки — це смачно. А хочеш, я після того, як ми подивимося на твої зуби, подарую тобі чарівну зубну щітку. Якщо чистити нею зуби щоразу після того, як з’їси цукерку, зуби ніколи не зіпсуються.
— Точно ніколи? — не вірить Христина й сама не помічає, як опиняється вже на стоматологічному кріслі.
— Відкрий ротик ширше, — каже стоматолог і продовжує: — Ніколи-ніколи. Аж поки не настане час прийти до тебе зубній мишці й поміняти твої старі зуби на нові. А за кожен новий зубчик вона дасть тобі подарунок.
Вона смикнула за щось у роті, трохи поболіло й перестало. Зубний біль затих. Христина відчула в роті такий самий присмак, як ніби притулилася язиком до залізної гойдалки.
— Усе. Ти — здорова. Ось твоя щітка. — Лікарка посміхнулася Христині; у кутику її посмішки, ніби блискавка, сяйнув золотий зуб.
— Це вам зубна фея принесла золотий зуб замість зіпсованого? — запитала вона заздрісно — зуб здався їй тоді неймовірно гарним.
— Вона. Будеш чемна — і тобі принесе.
За сусіднім столиком у тому київському фастфуді сиділа схожа на галичанку молода жіночка з приблизно шестирічним сином.
— Мамо, а ми надовго приїхали до Росії? — питав син.
— Ми не в Росії, сину, це столиця України, Київ, — відповіла мама й підсунула до малого ближче тарілку з тістечком і чай.
— А чому тоді тут усі говорять російською? — не повірив малий.
— Ну, не всі, тільки дехто. Може, більше людей, ніж у нас.
— Добре, мамо, а коли ми повернемося в Україну, ти купиш мені цукерки?
— Сину, ми в Україні, я ж тобі пояснила.
— Ну добре вже, мамо, а коли ми повернемося в ту, справжню Україну, ти купиш мені цукерки?
Жіночка посміхнулася малому, у кутику її посмішки блиснув золотий зуб.
Візу відкрили лише Христині. На тиждень і з правом одного в’їзду. Соломії поставили відмову.
Увесь ретельно продуманий попередній план тепер провалився. Соломії доведеться ще раз самотужки боротися за право отримати таки візу, а Христині — самій вирішувати всі труднощі початкового облаштування й переїзду. Христина зловила себе на думці, що потай мріє, аби сталося щось таке, що дозволить їй відмовитися від задуманого й не їхати. За останні роки вона так звикла розраховувати на Соломію в практичних питаннях, що тепер навіть планування подорожі та збирання валізи видавалося їй чимось страшенно складним.
Отримавши візу, Христина подзвонила Галинці.