Читать «ОСЕЛ I ЛЕВ» онлайн - страница 2
Іван Якович Франко
- Ну, що,- каже до Осла i показує йому свою здобичу,- бачиш, скiльки я наполював?
- Ну, та й дурний же ти, небоже,каже Осел i копнув його звiрiв ногою.- Таких звiрiв я мiг би був наловити зо двi копи. Та що вони вартi! А ти подивися на моїх! Я тiльки таких ловив, що в повiтрi лiтають. Ану, попробуй ти.
- Нi, я такої штуки не втну,вiдповiв Лев.- Аж тепер бачу направду, що ти над звiрами цар, а не я! Вибачай менi, що я так нечемно говорив з тобою!
- А видиш!- промовив гордо Осел.Завше треба бути чемним, бо ану ж наскочиш на старшого вiд себе, а тодi що буде? От i тепер я мiг би тобi зараз за кару зробити смерть, але вибачаю тобi, бо ти з дурноти се зробив, а не з злої волi. Iди ж тепер i пильнуйся на другий раз!
I Лев пiшов, похнюпившись та пiдiбгавши хвiст, немовби хто вилляв на нього бочку зимної-презимної води. Чи близько, чи далеко, здибає в лiсi Вовчика-братика. - Здоровi були, найяснiший царю! - каже Вовк i кланяється низенько.
- Ет, iди, не смiйся з мене!- каже сумно Лев.-Який я тобi цар?
- Як то нi?- скрикнув Вовк.- Хто ж би смiв iнакше казати?
- Мовчи, братику,- шепотом говорить до нього Лев.- Тут недалеко є правдивий цар. Як почує, бiда буде i тобi й менi.
- Правдивий цар?- дивувався Вовк.Що за диво? Який же тут є правдивий цар, крiм тебе?
- Є, є!-з перестрахом шептав Лев.-Я сам його бачив. Там такий страшний! А що за сила! Навiть тих звiрiв ловить, що в повiтрi лiтають. Богу дякую, що мене живого пустив.
- Ну, що ти говориш!- дивувався Вовк.- Диво дивне! Знаю сей лiс не вiднинi, але нiяк не придумаю, хто би се мiг бути. Як же виглядає той новий цар?
- Одне слово - страшний! - говорив Лев.-Вуха отакi, голова, як коновка, а на заднiй нозi царська печать.
- Нiяк не вгадаю, хто се може бути?клопотався Вовк.- Знаєш що, ходи покажи менi його!
- Я? Нiзащо в свiтi!- скрикнув Лев.Досить уже раз страху наївся.
- Та ходи-бо! Чого боятися?Заохочував Вовк.- От знаєш що, прив'яжи себе своїм хвостом до мойого, смiлiше нам буде йти!
- Про мене,- каже Лев,- нехай i так буде.
Зв'язалися оба хвостами докупи та й пiшли. Вийшли на горбик над полянку, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився, зазирає та й шепоче до Вовка:
- Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертається Вовк, зазирає та й як не крикне:
- Дурний Леве, таж се Ослисько!- А Левовi причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається та в ноги! Через пеньки, через ярки що було духу! Дер, дер, далi втомився, став та й озирнувся.
- А що. Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тiльки язик вивiсив. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу i давно вже й духа спустив.
- А видиш,- каже до нього Лев,- ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його близько, то з самого страху помер
