Читать «Славні побратими» онлайн - страница 2

— Де вже там на себе! — озвалися люди з юрби. — Звичайно, на панiв робимо!

— Ну, а церкви у вас вiльнi? У титаря ключi од церкви? Чи, може, у жида?

Чорнi брови подорожнього збiглися докупи, заховавши собою глибоку зморшку, що розрiзувала його чоло надвоє, очi ж його палахнули лютим вогнем.

II

У чистому полi, на широкому роздоллi, ледве помiтним шляхом, їхала на добрих конях ватага козакiв. Попереду тих козакiв у червоних жупанах, сяючи на сонцi дорогою зброєю, басували кiньми славнi побратими Данило Нечай та Іван Богун.

Цi два запорозькi ватажки мали кожен окрему вроду i вдачу: Нечай був велетень, що його не всякий кiнь видержував на собi; Богун же був не дуже великий, але кремезний i такий дужий, що роздратованого бугая спиняв за роги; Нечай був веселий та жартливий гультяй; Богун же трохи суровий i гульнi не любив; Нечай нiчого не страхався i, воюючи, кидався на ворога ослiп; Богун же завжди обмiрковував, яким би то чином здолати ворога так, щоб i самому лишитися цiлим, i не вигубити товариства…

Запорожцi дуже любили Нечая за його щиро козацьку вдачу i дуже поважали Богуна за його спритний розум. Нiколи не було кращого побратимства для вiйськової справи, як побратимство Нечая з Богуном, бо Богун давав Нечаєвi поради, як перемогти ворогiв, а той перемагав.

Обидва козаки давно покинули рiдні оселі й пішли на Сiч, бо тiльки там i була воля, звiдтiля тiльки й можна було допомагати рiднiй Українi. Не було нi одного повстання, щоб у йому побратими не брали участi. Вони ходили на полякiв, на Крим та на турецькi землi, i в тих походах та вiйнах Богун не один раз рятував свого шпаркого побратима од смертi.

Така була пора, коли чигиринський сотник Богдан Хмельницький пiдняв повстання проти полякiв.

Хмельницького побратими знали добре. Вiн для сiчовикiв був свiй. Через те, коли Хмельницький прибув до Сiчi збирати товариство, Нечай та Богун перші приєдналися до нього i пiд час всiєї вiйни ставали йому у великiй послузi.

Тепер, пiсля перемоги над польським вiйськом пiд Жовтими Водами й під Корсунем, Нечай та Богун пiшли піднiмати на полякiв Брацлавщину, Подiлля та Волинь.

Вийшовши з Бiлої Церкви з кiлькома десятками запорозького товариства, вони швидко згуртували коло себе великий загiн i йшли Київщиною на Подiлля, лишаючи позад себе попаленi панськi будинки та зруйнованi замчища.

Попереду побратимiв розiйшлися в усi боки вiрнi товаришi, як отi Морозенко з Полуяном, i намовляли людей узброюватись та вставати на полякiв, так що Нечаєвi й Богуновi доводилося ставати до бою тiльки там, де в панiв були цiлi хоругви жовнiрiв, воякiв або де пани ховалися по великих та мiцних замках.

— Не до вподоби менi, Йване, оця вiйна по замках! — говорив Нечай, їдучи. — Незручно й шаблею розмахнутись. Нема краще, як було на Жовтих Водах та пiд Корсунем! Там було де розiйтись, а тут i шаблю можна пощербити!

— Не журись, — одповiв Богун, — ще не один раз доведеться нам зiйтися з ворогами в чистому полi! Шкода менi з тобою, Данило, розлучатися, а проте, час менi по вертатися на пiвдень.