Читать «З вершин і низин» онлайн - страница 12

Потік знання пливе?

О ні, о ні!

Не того так сьогодні жаль мені,

Не тим душа моя так важко заболіла,

А тим, що тяжча ще пригноба тут засіла

На лицях, голови недоля вниз хиляє,

Під віддихом її вся радість завмирає

І приязнь гасне враз з любвою,

Котрої сім'я тут мені у серце впало.

Отим-то тяжко так мені у тобі стало.

Прощай, село моє! Що тут мене держало,

Те щезло; що тепер держить -

Таке важке, що, мов гора, тяжить

На серці. Геть іду - і плачу над тобою.

14 іюня 1880

Україна

МОЯ ЛЮБОВ

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши,чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любитть всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

27 іюня 1880

Картка любові

***

Плив гордо яструб в лазуровім морі.

Широко круг за кругом колесив,

А на горі в ожиданні і горі

Лежав я й лету яструба слідив.

Я ждав на ню, свою єдину зорю…

Мов яструб, бистро я сюди спішив,

Від рана жду, думками поле орю -

Нема голубки! Серце біль здушив.

Нема голубки! Тільки яструб в'ється!

Нема голубки! Дарма серце б'ється!

Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.

А за ліском на тій ж горі чекала

Вона весь день на мене, виглядала,

Тужила важко й плакала за мнов.

10 мая 1878

ТРІОЛЕТ

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої…

І ти лукавила зо мною!

Неначе правдою самою,

Неначе золотом, в огні

Без скази чищеним, - ох, ні,

Неначе правдою самою,

Так в добрі і нещасні дні

Я величався все тобою!

Мов злотом, чищеним в огні,

Неначе правдою самою.

Та під пліною золотою

Ховались скази мідяні,

І цвіт, розцвілий навесні,

Під пишнотою золотою

Крив черв'яка! Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти злукавила зо мною!..

1880

***

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що щирая любов ділала,

Вона на лихо повертала;

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв'язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю -

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любві не вбило.

1880

***

Я буду жити, бо я хочу жити!

Не щадячи ні трудів, ані поту,

При ділі, що наш вік бересь вершити,

Найду й свою я тихую роботу.

З орлами я не думаю дружити,

Та я опрусь гниючому болоту;

Щоб через нього й другим шлях мостити -

На те віддам свій труд, свою охоту.

А як часом моя послабне сила,

І серце в груді біль зціпить пекучий,

І людська злість зморозить кров у жилах,