Читать «Людина» онлайн - страница 34

— Знаєте, панно Олено, — оповідав їй, між іншим, із щасливим усміхом, — що я придбав собі уже до вісімсот з. р.?

— Думаєте, що мені не звісно, що ви знаменитий господар?

— З того куплю собі урядження до мого помешкання.

— Воно буде, без сумніву, хоч не коштовне, однак, певно, гарне.

— О, панно Олено!

Він глядів на неї сяючими очима, і відгорнув з чола своє гарне, густе волосся. Був зворушений. Вона сміялась напівсвавільно, напівнасмішливо — сама теж несупокійна...

Іринка виглядала дуже утомлена. Неустанно слідила за сестрою, її тайну викрила вона давно, і її се боліло несказанно. Зразу старалась вона цілий план тайком розбити; пізніше говорила прямо з Оленою. Та однак просила її коротко й дуже рішуче, щоб їй не перешкоджала.

— Я не маю вже нічого до страчення, — говорила нервовим голосом, — а вам усім треба пристановища...

— Я не можу прийняти твоєї жертви, — відповіла Ірина у глухій розпуці і плакала.

— Се не задля тебе, серденько, а так, задля родичів... — потішала її Олена, причім виминала її погляд. В дійсності була Іринка головною причиною цілої притичини. Олена любила пристрасно сю тиху, ніжну женщину, котра ще й хоровита, була б і пропала без неї.

Тривожно слідила з того часу Ірина ті, як Олена казала, "лови". А нині... нині була Олена наче пориваюча. І нині мусило все рішитись.

Ірина усіла до фортеп'яну і заграла механічно якийсь там танець. Він приступив ближче і, спершись на фортеп'ян, дивився на ню.

— Ви прецінь дуже подібні до панни Олени! — обізвався нараз.

— Гадаєте, — замітила вона привітно.

— Так. О, панна Олена — пречудна особа!.. Чий се фортеп'ян? — спитав трохи згодом.

— Олени...

По його лиці промайнула немов блискавка, і він знову звернувся до Олени.

Нетерпеливо дожидала молода жінка від'їзду гостей, особливо ж Фельса. "Коли б лише не освідчився", — думала неустанно. Крім того, була нервова і сього вечора дуже утомлена. Старший син учителів видобував перед нею все своє знання. Маячив про різні системи виховання. Заявив з притиском, що читав теж Песталоцці "'Wie Gertrud ihre Kinder lehrt" [43] і що хоче ще лише J. J. Rousseau "Еmіlе" [44] переглянути, його мати, худа костиста особа, стріляла за ним лютими очима. Вдовиця була гарна, — він самий ще молодий. Однак вдовиця не внесла ще ніколи другому чоловікові щастя в дім... Се знала вона ще від своєї небіжки бабуні...

Було вже пізнім вечором, як гості попрощались. Олена шукала десь у третім покої за якоюсь хусткою, щоб провести трохи надлісничих, коли се нараз Фельс появився нечутними кроками теж у покою і біля неї. Вона переходила власне коло вікна й заглянула в нього.