Читать «Аліса, на світанку» онлайн
Карлос Руїс Сафон
Аліса, на світанку
Карлос Руїс Сафон
Переклад з іспанської -- полігНОТ
Будинку, де я бачив її востаннє, вже не існує. На його місці тепер здіймається одна з тих будівель, на яких не затримується погляд, і які застилають небо тінню. І тим не менше, навіть сьогодні, кожен раз, проходячи поряд, я згадую те кляте Різдво 1938 року, коли вулицею Мунтанер, повз великі наче палаци будинки, ще ходив трамвай. На той час мені ледь минуло тринадцять і за кілька сантимів в тиждень я працював посильним у ломбарді на вулиці Елісабетс. Власник, дон Одон Льофру, сто п`ятнадцять кілограмів підлості та злоби, який керував крамницею, ніколи не називав по імені ‘’ того бісового сироту ’’, одного з тисяч, що породила війна, і шкодував навіть повітря, яким я дихав.
-- Бійся Бога, хлопче, загаси світло. Зараз не час розкошувати. Замітати можеш і при свічці. Кажуть, це корисно для очей.
Так проходили наші дні, серед тривожних новин про наступ сил націоналістів на Барселону, чуток про стрілянину і вбивства на вулиці Раваль і завивання сирен, що попереджали про повітряні нальоти. Був один з таких днів у грудні тридцять восьмого, вулиці посипані снігом і попелом, коли я побачив її.
Вся в білому, її фігура немов виплила з туману, що стелився вулицями. Вона зайшла в крамницю і зупинилася в слабкому прямокутнику світла, який крізь вітрину прорізав напівтемряву. В руках вона тримала чорний оксамитовий футляр, і не промовивши й слова відкрила його на прилавку. В сутінках заблистіло намисто з перлин та сапфірів. Дон Одон взяв лупу і оглянув його. Я спостерігав за цією сценою крізь щілину в злегка прочинених дверях.
-- Непогана цяцька, але зараз не час розкошувати, сеньйорито. Я дам Вам п'ятдесят дуро, собі в збиток, але сьогодні Святвечір і всі ми люди.
Не моргнувши й оком, дівчина закрила оксамитовий футляр і попрямувала до виходу.
-- Хлопче ! – заревів дон Одон. – Йди за нею.
-- Намисто варте щонайменше тисячу дуро, -- промовив я.
-- Дві тисячі, -- виправив дон Одон. – Тому я не хотів би втратити його. Простеж за нею до її дому і дивись щоб хтось бува не пристукнув її і не обчистив. Вона ще повернеться, всі повертаються.
Коли я вийшов на вулицю, сліди дівчини вже зливалися з білим покривалом. Я слідкував за нею лабіринтом вулиць, випотрошених бомбами будівель і злиднів, поки ми не дісталися площі Песо де ла Паха, де я ледь встиг зауважити, як вона сідала в трамвай, що вже вирушав вулицею Мунтанер. Я побіг за трамваєм і встиг заскочити на задню підніжку.
Так ми і рухались, відкриваючи чорні рейки на білосніжному полотні, намальованому хуртовиною, коли почало смеркати і небо стало криваво-червоним. Поки ми доїхали до перехрестя з вулицею Травесера де Грасія, в мене ламало кістки від холоду. Я вже збирався відмовитися від доручення і вигадати якусь правдоподібну казочку для дона Одона, коли побачив, що дівчина зійшла і направилася до воріт великого будинку. Я зістрибнув з трамвая і побіг заховатися за рогом вулиці. Дівчина пролізла через дірку в огорожі в сад. Я виглянув з-за ґрат і побачив, як вона йде серед дерев, що оточували дім. Вона зупинилася біля підніжжя сходів і повернулася. Мені хотілося втекти, але льодяний вітер скував мою волю. Дівчина поглянула на мене з легкою посмішкою і простягнула руку. Мені здалося, що вона прийняла мене за жебрака.
