Читать «Тарасові шляхи» онлайн - страница 55

- Ач кози! —засміявся старик. — Почули вже, що тут старики прийшли. Справді, ходімте і за чаєм ще обміркуємо нашу змову.

ВОДА КАМІНЬ ТОЧИТЬ

Крізь стукіт і гуркіт молотків проривається якась чудесна мелодія, але раптом уривається, і скрипки починають знову і знову. Все очарування зникає.

- Репетирують, — пояснює робітник, який узявся провести Сошенка. — І вони поспішають, і ми. Уже скоро відкриття театру, а ще багато роботи.

Іван Максимович обережно пробирається по фойє крізь гори стружок, дощок, крізь риштовання, якими ще вимережані стіни, і потирає очі від вапняного пороху, що носиться в повітрі.

Постаті малярів під круглою стелею зали здаються зовсім крихітними.

«Важко тут буде розшукати Тараса», думає Сошенко.

Він давно вже не бачив свого підопічного. Тарас повідомив, що тепер буде дуже зайнятий. Ширяєв узяв великий підряд на малярні та скляні роботи у Великому театрі, де щойно відбувся ремонт — переробили сцену, зробили арки, підняли стіни. На малярні і скляні роботи була оголошена «об'ява на торги». Ширяєв був у цій роботі дуже зацікавлений. Тарасові ніколи було й дихнути, так завалив його роботою хазяїн. Коли ж до дирекції театрів надійшли два проекти—академіка Медічі і живописця — майстра Ши-ряєва, прийняли проект Ширяєва. Тарасові навіть і на думку не спадало, яку роль відіграли його малюнки. Він був задоволений з того, що робота в нього цікавіша, ніж фарбування парканів, і він може хоч трохи виявити свою мистецьку вдачу.

Зараз ще закінчували ліпні прикраси, розмальовування плафонів, арок, а репетиції вже йшли повним ходом.

Театр мав відкритися цього року новою оперою ще мало відомого широким колам молодого композитора Михайла Глінки «Іван Сусанін».

Сошенко побачив і самого композитора — невеличкого, з трохи одутлуватим блідим обличчям і чорним чубчиком над чолом. Він ставав навшпиньки, наче для того, щоб здаватися вищим, і щось доводив своїм співробітникам.

«О, Жуковський Василь Андрійович і граф Вієльгорський тут», помітив Сошенко. Він їх уже бачив не раз в гостях у Карла Павловича і був з ними знайомий.

Граф Михайло Вієльгорський, високий, рум'яний старик, з величною поставою і сивим хвилястим волоссям до плечей, був одним із найосвічєніших і найкультурніших людей в галузі мистецтва на той час.

«Івана Сусаніна» для першої проби вже ставили в його квартирі на Михайловській площі.

- Ви — мій Іван Хреститель, — усміхаючись розгубленою усмішкою, казав Глінка. Він дуже хвилювався, і йому здавалося, що все йде не так як слід: і тенор кращий захворів, і театр ще не готовий, а головне, невідомо, як прийме публіка, як прийме «двір», якому належить перше слово в усьому, навіть коли він не дуже і розбирається, цю першу російську оперу, з сюжетом, взятим з героїчних сторінок російської історії, з музикою, яку навівали рідні народні пісні.

Вієльгорський угадував думки схвильованого автора.

- Я радий, — мовив він,— бути Іваном Хрестителем не тільки тому, що це твоя опера, мого друга, а й тому, що нею ми мусимо довести, що може нарешті бути й наша російська національна музика, наша опера, а не лише наслідування французів та італійців. І ти не хвилюйся, все буде гаразд — репетиції йдуть прекрасно, декорації чудесні. Я радий, що приїхав і сам на власні очі в цьому переконався.