Читать «Поклик вічності» онлайн

Він підняв її на руки наче пір’їнку. Аріан навіть сам здивувався, якою вона стала легкою! А ще вчора він бачив дівчину впевненою у своїх силах особою; єдиною зіркою, яка блимала у темних обіймах Всесвіту; вогнем, котрий не палахкотав цілу вічність.

Стався ще один землетрус. Однак цього разу епіцентр знаходився ближче. Темнувато-сіре небо наче падало на землю, щоб поглинути все живе, що вижило після першого удару. Планета помирала…

Рокіт безодні наближався, попереджуючи про близькі поступи Смерті. Щось схоже на блискавку розірвало густі хмари, на якусь мить освітивши обличчя вмираючої на руках Аріана.

— Я бачу небо, — тихо мовила вона слабким голосом, помітивши, як крізь попелясту небесну твердінь зрідка проблискували далекі зірки. — І я… — з ока по щоці скотилася дрібна сльоза, — … відчуваю, Аріане!

— Тримайся, Юніє! — впівголоса тремтячим тоном сказав він, побачивши, що дівчина знову стратила свідомість. — Платформа Свідомості вже поряд!

«Чому це дитя повинно страждати? Чому це тендітне невинне породження Світла гине та катується через примхи Долі? — Аріан кинув погляд на зблідніле дівоче обличчя і перевів очі на полум’яний небозвід. — Це моя провина. Тільки моя. Юнія не повинна була взнати, що таке почуття й емоції. Зараз вона терзається дужче, ніж мешканці цієї помираючої планети… Її біль сильніший, ніж загальні страждання жителів десяти галактик… Я повинен… повинен був зрозуміти… вона не витримає ані кохання, ані ненависті».

Далекий світ, далека шпаринка безкрайого Всесвіту руйнувалась; планету швидко поглинало Ніщо, не випускаючи зі своїх смертоносних обіймів нічого протилежне Смерті та Погибелі.

Платформа ще мерехтіла лазуровим сяйвом. Вона ще повинна була простояти кілька секунд перед загибеллю Космічного Простору.

Кінчики пальців Юнії посвітліли. Аріан розумів, що в нього залишилось дуже мало часу — свідомість дівчини вже не витримувала.

— Аріане! — раптом прошепотіла Юнія, розкривши свої зелені очі. — Аріане!

Платформа почала обчислювати координати, які подумки ввів Аріан у велику темну панель. Пристрій загудів, зосереджуючи кристал на точці, загубленій у далечині Космосу.

— Я поряд, Юніє! — промовив хлопець, узявши до своїх рук похолоділу долонь дівчини. — Все буде добре.

— Планета гине, чи не так? — ледве чутним голосом проказала Юнія. — Ти… мав рацію. Вони тебе не послухались…

— Усі десять галактик скоро щезнуть… назавжди, — стримано захитав головою Аріан, провівши пальцями по шовковому волоссю Юнії. — Але…грець з ними… тепер це не має ніякого значення. Мене не турбують Праотці. Головне те, що я врятую тебе… після того, як порушив канон твого світу.

Дівчина з усіх сил підняла праву руку и доторкнулась до долоні Аріана.

— Це був мій вибір, — знесилено говорила вона. — Ти… особливий. Ти… відкрив мені очі. Десять тисяч років — це дуже великий термін. До твоєї появи я спала. Ти розбудив мене, подарувавши те, ще я втратила під час народження цього світу…

— Розбудив, щоб ти померла, — стримуючи відчай, проказав Аріан. — Але…ти будеш жити.