Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 97

— Отже, Ватсоне, — мовив Холмс, потираючи руки, — ми маємо півгодини. Використаймо їх якнайкраще. Як я вже сказав вам, ця справа цілком для мене зрозуміла, проте все-таки ми можемо й помилитися, довірившись надто вже очевидним фактам. Якою б простою пригода не здавалася, вона завжди може обернутись на складнішу.

— Простою?! — вигукнув я.

— Авжеж, — відповів він, наче професор-медик, що звертається до учнів. — Сядьте, будь ласка, отам у кутку, щоб ваші сліди не зашкодили розсліду. А тепер до роботи! Насамперед, як ці молодчики проникли сюди і як вибралися звідси? Двері з учорашнього вечора не відчинялися. А як щодо вікна? — Холмс підніс до вікна лампу, бурмочучи вголос свої міркування, але звертався радше до самого себе, ніж до мене. — Вікно зсередини взято на засувку. Рами дуже міцні. Немає жодного гачка. Спробуймо відчинити його. Поблизу нема ніяких ринв. Дах надто далеко. І все-таки людина пролізла сюди крізь вікно. Минулої ночі трохи дощило. Отут на підвіконні слід черевика. І ще якийсь дивний круглий слід; ось він знову — на підлозі, а ось — на столі. Погляньте-но, Ватсоне! Картина справді дуже чітка.

Я позирнув на круглі, виразні плями бруду на підлозі.

— Це слід не від черевика, — мовив я.

— Через те він і є таким важливим для нас. Це відбиток дерев’яної ноги. Бачите, отут, на підвіконні, слід важкого черевика з широкою металевою підковою, а поряд — знову слід дерев’янки.

— Людина на дерев’яній нозі?

— Атож. Але вона була тут не сама, а з дуже спритним помічником. Чи могли б ви залізти сюди по оцій стіні, докторе?

Я визирнув у відчинене вікно. Місяць і досі яскраво освітлював цей кут будинку. До землі було футів із шістдесят, і я ніде не міг побачити ані щербини, ані виїмки, куди можна було б поставити ногу.

— Ні, це неможливо, — відповів я.

— Без помічника — справді. Але уявіть собі, що нагорі є ваш приятель, який кинув вам оцей міцний мотузок, що лежить отам у кутку, прив’язавши один його кінець до великого гака в стіні. Отож, якщо ви спритна людина, то навіть із дерев’янкою залізете сюди. Потім, звичайно, ви так само спустилися б униз, ваш помічник витягнув би мотузок нагору, відв’язав би його від гака, зачинив би вікно на засувку, а сам подався б геть тим самим шляхом, що й потрапив сюди. А ось дещо дрібніша річ, — вів далі Холмс, показуючи на мотузок, — хоча наш друг на дерев’янці виявився добрим лазуном, але за фахом він не моряк. Руки його не звикли до канатів. Моя лупа виявила в кількох місцях сліди крові, надто на кінці мотузка, — отже, він злізав додолу так швидко, що пообдирав собі на руках шкіру.

— Це все дуже добре, — сказав я, — але справа нітрохи не стає зрозумілішою. Що то за таємничий приятель? І як він потрапив до кімнати?

— Так, приятель! — задумливо мовив Холмс. — І цей приятель — вельми прикметна особа. Завдяки йому ця справа стає з біса цікавою. Гадаю, що цей приятель додасть нову сторінку до історії злочинів у нашій країні — подібні випадки траплялись і раніше, тільки в Індії та ще, коли я добре пам’ятаю, в Сенеґамбії.