Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 59

— Справді, друже, — відповів мисливець. — Я дуже шаную вас, але якби ви були тут самі, я ще двічі подумав би, перш ніж сунути голову до цього осиного гнізда. Я приїхав сюди через Люсі, і поки Гоуп ще ходить по землі, з нею нічого не станеться.

— Що ж нам робити?

— Завтра — ваш останній день, і якщо зараз не втекти, вам кінець. В Орлиній ущелині нас чекають мул і двоє коней. Скільки ви маєте грошей?

— Дві тисячі доларів золотом і п’ять — банкнотами.

— Вистачить. Я маю стільки ж. Треба пробиратися через гори до Карсон-Сіті. Збудіть краще Люсі. Добре, що слуги сплять не в будинку.

Поки Фер’є допомагав дочці зібратися в дорогу, Джеферсон Гоуп спакував у клунок усю їжу, що знайшов, і наповнив череп’яний глечик водою — він із власного досвіду знав, що криниць у горах мало і відстань між ними далека. Ледве він скінчив збиратися, як повернувся фермер з дочкою, вже одягненою і готовою вирушати. Закохані привіталися палко, але коротко; кожна хвилина була дорога, а справ ще було багато.

— Нам треба негайно рушати, — мовив Джеферсон Гоуп тихо й рішуче, як людина, що знає, яка небезпека чекає на них. — За ворітьми й хвірткою стежать, але ми можемо обережно вилізти у бічне вікно і піти через поле. Вийдемо на дорогу, а звідти лише дві милі до Орлиної ущелини, де чекають коні. До світанку ми проїдемо півдороги через гори.

— А якщо нас зупинять? — спитав Фер’є.

Гоуп ляснув долонею по руків’ю револьвера, що стирчало з-під його куртки.

— Якщо їх буде забагато, візьмемо двох чи трьох із собою, — похмуро всміхнувся він.

У будинку погасили світло, і Фер’є з темного вікна поглянув на свої поля, які залишав назавжди. Він давно вже підготував себе до цієї пожертви, бо честь і щастя дочки були для нього дорожчі за втрачене багатство. Навколо панувала тиша, ледве чутно шелестіли дерева, широкі лани дихали спокоєм, і важко було уявити собі, що десь тут причаїлася смерть. Проте з блідого обличчя й суворих очей молодого мисливця видно було, що він дорогою до будинку побачив багато чого, отож недаремно був обережний.

Фер’є взяв торбину з грішми, Джеферсон Гоуп — трохи їжі та води, а Люсі — маленький пакуночок із кількома дорогими для неї речами. Тихо, обережно відчинивши вікно, вони зачекали, поки чорна хмара закриє небо, і один по одному спустилися в садок. Зігнувшись, затамувавши подих, вони прокралися до огорожі й подалися вздовж неї до проломини, що виходила до пшеничного поля. Вони вже дісталися тієї проломини, коли раптом молодик штовхнув своїх товаришів у тінь, і всі троє, тремтячи, полягали на землю.

Життя в степу виховало в Джеферсона Гоупа гостре, рисяче чуття. Тільки-но він та його друзі встигли впасти на землю, як за кілька ярдів сумно ухнула гірська сова; у відповідь десь недалеко негайно пролунав такий самий крик. Тієї самої миті в прогалині, до якої вони йшли, забовваніла ледь помітна людська постать; ще раз пролунав той самий жалісливий крик — і з темряви виступила інша людина.

— Завтра опівночі, — промовив перший, судячи з усього, начальник. — Коли тричі крикне дрімлюга.