Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 283

— Тоді спробую я. — Холмс напружив усі сили, але марно. — Трохи подається, — сказав він, — але мені довелося б добряче поморочитись, поки я зламав би її, хоча пальці в мене таки дужі. Звичайна людина такого не зробить. Але припустімо, містере Голдере, що я все-таки зламав би її. Пролунав би такий тріск, наче хтось вистрелив з револьвера. Скажіть-но мені, невже це могло статися за кілька ярдів від вашого ліжка й ви нічого не почули?

— Не знаю, що й подумати. Нічого не розумію.

— Хтозна, може, все й з’ясується. А ви що скажете, міс Голдер?

— Правду кажучи, я спантеличена не менше від дядька.

— Чи мав ваш син на ногах черевики або капці, коли ви його побачили?

— Ні, він був босий, у самих штанях і сорочці.

— Дякую. Що ж, нам справді щастить у цьому розслідуванні, і якщо ми не розкриємо таємниці, то лише з власної вини. З вашого дозволу, містере Голдере, я ще раз вийду подивитися надвір.

Холмс пішов сам: як він пояснював, зайві сліди могли лише ускладнити його роботу. Десь із годину він пропадав, а коли нарешті повернувся, ноги його були обліплені снігом, а обличчя — незворушне, як і завжди.

— Гадаю, що я побачив усе, що треба, містере Голдере, — мовив він. — Мені краще повернутися додому.

— Але ж камені, містере Холмсе! Де вони?

— Не можу сказати.

Банкір сплеснув руками.

— Невже вони зникли назавжди? — вигукнув він. — А мій син? Дайте мені хоча б надію!

— Моя думка про вашого сина не змінилася.

— Тоді скажіть, заради Бога, що за чорна справа скоїлася в моєму будинку вночі?

— Якщо ви відвідаєте мене на Бейкер-стріт завтра вранці між дев’ятою й десятою годиною, то я вважаю, що зможу вам краще це пояснити. Як я розумію, ви надасте мені повну свободу дій за умови, що я поверну камені, й не пошкодуєте винагороди, яку я призначу?

— Я віддам за них усі свої гроші!

— Чудово. Я ще поміркую над цією пригодою. На все добре; може, я ще навідаюся цього вечора сюди.

Мені було зрозуміло, що мій друг уже щось надумав, проте я навіть уявити не міг, до яких висновків він прийшов. По дорозі додому я кілька разів заводив з ним про це розмову, але він щоразу переходив на щось інше, тож урешті я з відчаю припинив ці спроби. Не було ще третьої години, коли ми повернулися до свого помешкання. Холмс швидко пішов до себе й за кілька хвилин з’явився знов в одежі вуличного волоцюги. Запилюжене, потерте пальто, піднятий комір, червоний шарф і зношені черевики робили з нього чудовий взірець цього суспільного прошарку.

— Гадаю, що все гаразд, — мовив він, поглянувши у дзеркало над каміном. — Я хотів би взяти вас із собою, Ватсоне, але це неможливо. Чи я йду потрібним слідом, чи блукаю за болотяним вогником, — ми скоро дізнаємось. Я повернуся, мабуть, за кілька годин. — Він узяв з буфета шматок холодної яловичини, поклав його між двома скибками хліба, засунув цей немудрий харч до кишені й вирушив у дорогу.

Тільки-но я скінчив пити чай, коли Холмс повернувся — мабуть, в чудовому гуморі, вимахуючи в повітрі якимось старим черевиком. Він кинув його в куток і налив собі чашку чаю.