Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 275

— Ні, але я бачу, що ви маєте якийсь великий клопіт, — відповів Холмс.

— Бог свідок! Такий несподіваний і страшний клопіт, що з глузду можна з’їхати. Я зніс би ганьбу, хоч на совісті моїй нема ані щербини. Родинне горе теж трапляється в усіх; але щоб те й інше одразу, та ще таким жахливим чином, — цього для моєї душі занадто. До того ж ідеться не лише про мене. Якщо ми негайно не зарадимо цьому лиху, постраждає одна з найвельможніших осіб країни.

— Заспокойтеся, будь ласка, сер, — мовив Холмс, — і розкажіть мені, хто ви й що з вами сталося.

— Ім’я моє, — відповів наш відвідувач, — ви, напевно, чули. Я — Александер Голдер, з банкірського дому «Голдер і Стівенсон» на Треднідл-стріт.

Це ім’я справді було добре знайоме нам: воно належало старшому партнерові другої за значенням приватної банкірської компанії в лондонському Сіті. Що ж призвело одного з найповажніших громадян Лондона до такого сумного стану? Ми з нетерпінням чекали відповіді, аж поки він зусиллям волі не зібрався на силі й не почав своєї розповіді.

— Я розумію, що час дорогий, — сказав він, — отож я поспішив сюди, тільки-но поліційний інспектор порадив мені звернутися до вас. Я доїхав до Бейкер-стріт метрополітеном і пішки побіг од станції сюди, бо по такому снігу кеб ледве проїде. Ось чому я так засапався, адже я — людина малорухлива. Зараз я почуваю себе краще, тож розповім про все, що сталось, якомога коротше і зрозуміліше.

Вам відомо, звичайно, що в успішній банківській справі багато що залежить від уміння вдало вкладати кошти й водночас розширювати число клієнтів. Один з найприбутковіших способів вкладання грошей — видача позичок під надійне забезпечення. Останні кілька років ми добре розжилися на цьому: ми видаємо великі гроші багатьом шляхетним родинам під забезпечення картинами, книгозбірнями й посудом.

Учора вранці я сидів у своїй банківській конторі, коли хтось із клерків приніс мені візитну картку. Я здригнувся, прочитавши ім’я на ній, бо то був не хто інший, як... проте навіть вам я не наважуся назвати його: воно відоме всьому світові, це одне з найвищих, найшляхетніших імен Англії. Я був приголомшений цією честю, тож коли клієнт увійшов, я схотів висловити ці почуття, але він перервав мене: йому, мабуть, хотілося якнайшвидше залагодити якусь неприємну справу.

«Містере Голдере, — мовив він, — я дізнався, що ви надаєте позички».

«Так, надаємо під надійні гарантії», — відповів я.

«Мені вкрай потрібні п’ятдесят тисяч фунтів, — сказав він, — і до того ж негайно. Я міг би, звичайно, позичити такі гроші в друзів, але хотів би взяти цю позику в діловому порядку, тож змушений це робити сам. Адже ви, гадаю, розумієте, як незручно людині мого становища залучати до цієї справи сторонніх».

«Чи можу я дізнатися, на який термін вам потрібні гроші?» — спитав я.

«Наступного понеділка мені повернуть великий борг, і тоді я напевно погашу цю позику, зі сплатою будь-якого відсотка. Але зараз мені потрібно одержати гроші негайно».

«Я був би радий без жодного слова дати вам гроші зі своїх особистих заощаджень, — мовив я, — але це надто велика сума, тож доведеться зробити це від компанії. З іншого боку, справедливість щодо мого партнера вимагає, щоб я вжив заходи ділової безпеки».