Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 240

— Ну, що ви про все це думаєте, Ватсоне? — спитав Шерлок Холмс, сідаючи глибше в крісло.

— Як на мене, це надзвичайно темна й брудна зловісна.

— Досить темна і досить зловісна.

— Якщо ця жінка казала правду, що оглядали підлогу й стелю і що через двері, вікна та димар до кімнати потрапити неможливо, то її сестра справді була сама, коли її спіткав цей таємничий кінець.

— Тоді що означають цей нічний свист і химерні слова померлої?

— І гадки не маю.

— Якщо зіставити такі речі, як нічний свист, компанія циган, з якими водить дружбу той старий доктор, зацікавленість доктора в зриві весілля своєї пасербиці, останні слова померлої про якусь «банду» і, нарешті, ляскіт металу, який почула міс Гелен Стонер і який могла спричинити одна з отих металевих засувок, що ними замикають віконниці, — то я гадаю, що ми натрапили на сліди, які можуть допомогти нам розгадати цю загадку.

— Але до чого тут цигани?

— Сам не знаю.

— У мене все-таки є багато заперечень.

— У мене теж. Отож ми сьогодні й вирушимо до Сток-Морена. Я хочу перевірити, чи не можуть ці обставини виявитись фатальними; можливо, нам пощастить їх з’ясувати... Хай йому грець!

Цей вигук вихопився в мого друга, коли наші двері несподівано відчинилися, й до кімнати вбіг якийсь здоровань. Убрання його здавалося дивовижною сумішшю одягу лікаря й селянина: чорний циліндр, довгий сурдут, високі гетри та мисливський нагай у руці. Він був такий довготелесий, що сягав циліндром одвірка, і такий широкоплечий, що ледве протискувавсь у двері. Широке, жовте від засмаги обличчя зі слідами всіх лихих звичок, пооране тисячею зморщок, оберталося то до одного, то до другого з нас. Глибокі недобрі очі й довгий, тонкий, кістлявий ніс робили його схожим на старого хижого птаха.

— Котрий із вас Холмс? — спитав він нарешті.

— Це я, сер, але я не знаю вас, — мовив мій друг.

— Я доктор Ґрімсбі Ройлот із Сток-Морена.

— Дуже приємно, докторе, — люб’язно мовив Холмс. — Сідайте, будь ласка.

— Нема чого мені сідати. Тут була моя пасербиця. Я стежив за нею. Що вона казала вам?

— Щось холодна в нас нині весна, — мовив Холмс.

— Що вона казала вам?! — люто скрикнув старий.

— Але я чув, що крокуси будуть чудово цвісти, — незворушно вів далі мій друг.

— Ага! То ви хочете мене здихатись? — мовив наш новий відвідувач, ступивши вперед і змахнувши мисливським нагаєм. — Знаю я вас, падлюку! Я вже чув про вас. Ви отой Холмс, що пхає носа до чужого проса.

Мій друг посміхнувся.

— Холмс — нишпорка!

Посмішка його стала ще дошкульнішою.

— Холмс — задавака з Скотленд-Ярду!

Холмс щиро зареготав.

— Надзвичайно приємна бесіда, — сказав він. — Коли будете виходити, зачиніть двері, бо тут страшенний протяг.

— Я піду лише тоді, коли скажу все. Не надумайте втручатися в мої справи. Я знаю, що міс Стонер була тут. Я стежив за нею! Лихо буде тому, хто перейде мені дорогу! Ось, подивіться-но! — Він швидко підійшов до каміна, вхопив кочергу й зігнув її своїми засмаглими ручищами. — Отож не потрапляйте до моїх лабет, — гаркнув він, кинувши зігнуту кочергу в камін, і вийшов з кімнати.