Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 191

— Чого ви лазили до ставу? — спитав він.

— Нишпорив у ньому з граблями. Гадав, чи не знайду там зброю або ще щось. Але як ви...

— Хху! Мені ж ніколи! Ви так накульгуєте на ліву ногу, що за її слідами вас навіть кріт відшукає. А біля очерету сліди обриваються. Як просто все було б, якби я опинився тут іще до того, як оте стадо волів усе витоптало! Ті, які прибігли з вартівні, знищили всі сліди за шість-сім футів довкола тіла. Але одна людина пройшла тричі. — Він дістав лупу й ліг на землю, підстеливши плащ, аби краще розгледіти сліди, і заговорив радше сам до себе, ніж до нас: — Оце сліди молодого Мак-Карті. Він тут проходив двічі і один раз пробіг, бо закаблуків майже не видно, а переди відбилися чітко. Це підтверджує його розповідь. Він побіг, помітивши, що батько лежить на землі. Далі — батькові сліди; він увесь час походжав туди-сюди. А що тут таке? Слід приклада — син спирався на рушницю, коли стояв і слухав. А це що? Ха-Ха! Що це таке? Хтось підкрадався навшпиньки! Навшпиньки! Черевики з тупими передами — справді незвичайні! Він підійшов, потім подався геть і знов повернувся, — звичайно ж, по свою одежу. Але звідки він прийшов?

Холмс метушився, то гублячи, то знову відшукуючи слід, аж поки ми опинилися біля самого лісу, в затінку високої старої берези — найвищого на всю околицю дерева. Холмс побачив за нею знайомий слід і знову ліг на землю, радісно скрикнувши. Він довго роздивлявся на сліди, перегортаючи опале листя й сухе паліччя, далі набрав і насипав у конверт якогось пороху, оглянув крізь лупу ґрунт, а потім — кору дерева до висоти людського зросту. На моховинні лежав камінь із гострими краями. Холмс підняв його і ретельно обдивився; відтак пішов стежкою через ліс аж до самої дороги, де не було вже ніяких слідів.

— Надзвичайно цікава справа, — зауважив він у своєму звичному дусі. — Здається, що ця сіра будівля праворуч — вартівня. Мабуть, зайду до Морґана, щоб сказати йому кілька слів і написати коротеньку цидулку. Ми ще встигнемо повернутися до сніданку. Йдіть до екіпажа, а я скоро приєднаюся до вас.

Не минуло й десяти хвилин, як ми вже сиділи в екіпажі і їхали до Росса. Холмс досі тримав у руці камінь, підібраний у лісі.

— Це може зацікавити вас, Лестрейде, — зауважив він, простягаючи тому камінь. — Ось чим було скоєно вбивство.

— Я не бачу тут жодних слідів.

— А тут їх і немає.

— То як ви про це дізналися?

— Під каменем росла трава. Він лежав там лише кілька днів. Місця, де його знайшли, не видно. Це речовий доказ — слідів ніякої іншої зброї немає.

— А вбивця?

— Довготелесий шульга, накульгує на праву ногу, взуває мисливські чоботи на грубій підошві, в сірому пальті, курить індійські сигари з мундштуком, у кишені носить тупий ніж. Є ще декілька прикмет, але досить і цього, щоб допомогти в наших розшуках.