Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 1» онлайн - страница 108

Ми вже проминули Стрітем, Брикстон, Кембервел і опинилися біля Кенінґтон-Лейн, діставшись кружним шляхом до східного боку стадіону. Люди, яких ми шукали, обрали, мабуть, цю дивну кривулясту дорогу навмисне, щоб збити зі сліду погоню. Вони жодного разу не йшли головною вулицею, коли можна було йти бічними вуличками. На початку Кенінґтон-Лейн вони повернули ліворуч і подалися по Бонд-стріт і Майлс-стріт. Тобі зупинився і почав бігати туди-сюди, задерши одне вухо й опустивши друге, мов живий образ собачої безпорадності. Потім він почав кружляти на місці, позираючи часом на нас, немовби шукаючи розради.

— Що це коїться з собакою? — розлютився Холмс. — Хіба вони взяли тут кеб чи полетіли на повітряній кулі?

— Може, вони зупинялися тут на хвилину, — припустив я.

— Так, усе гаразд. Тобі знов узяв слід, — з полегшенням сказав мій друг.

Цього разу пес помчав стрілою; обнюхавши все довкола, він ніби щось надумав і побіг уперед так швидко й рішуче, як іще не бігав цього ранку. Слід, напевно, був зовсім свіжим, бо Тобі не лише мало не заривався носом у землю, а й шарпався з повідка, що тепер заважав йому бігти. З блиску Холмсових очей я бачив, що кінець нашої подорожі вже недалеко.

Наш шлях тепер пролягав по Найн-Ельмс; позаду залишився великий дров’яний склад Бродеріка й Нельсона, що коло таверни «Білий орел». Там собака стрімко побіг у хвіртку і ми опинилися в дворі складу, де вже почали працювати пилярі. Тобі просто по стружках помчав на дорогу, обігнув клуню, проскочив коридор між двома купами дров і нарешті з переможним гавкотом стрибнув на велику бочку, що стояла на візку, на якому її привезли. З висолопленим язиком і блискучими очима Тобі став на бочці, позираючи на нас у чеканні похвали. Всі клепки бочки й колеса візка були вимащені темною рідиною; повітря довкола смерділо креозотом.

Ми з Шерлоком Холмсом перезирнулись і водночас вибухнули нестримним сміхом.

8. Нерегулярний поліційний загін із Бейкер-стріт

— Що ж тепер? — спитав я. — Тобі втратив свою непогрішну репутацію.

— Він діяв у міру свого розуміння, — відповів Холмс і, знявши собаку з бочки, повів його до виходу з дров’яного складу. — Уявіть собі, скільки креозоту вживає Лондон за один день; тож нічого дивного, що наш слід перетнули. Нині пішла мода просочувати ним дерево. Бідолаха Тобі не винен.

— Тоді, гадаю, варто повернутися до попереднього сліду.

— Так. На щастя, це недалеко. Тепер зрозуміло, чому собака так розгубився на розі Найтс-Плейс: звідти два однакові сліди розходилися в два різні боки. Ми потрапили на хибний слід. Залишається повернутись і піти за іншим.

Це було неважко. Ми привели Тобі туди, де він помилився; там він зробив ще одне коло й нарешті кинувся в зовсім іншому напрямку.

— Боюся, щоб він не привів нас туди, звідки привезли цю бочку з креозотом, — зауважив я.

— Навряд. Погляньте-но, він зараз біжить тротуаром, а бочку везли бруківкою. Ні, цього разу ми на правильному шляху.

Слід повернув до берега, позаду залишилися Белмонт-Плейс і Прінсіз-стріт. У кінці Брод-стріт слід підвів просто до води, де був невеличкий дерев’яний причал. Тобі привів нас на самісінький його краєчок і зупинився, скавулячи й дивлячись на темну швидку воду внизу.