Читать «Рiка далеких мандрiв (на украинском языке)» онлайн - страница 55

- Нiчого цiкавого для тебе в цих паперах нема, - не стримався нарештi батько. - Знайди собi якесь заняття.

- Нехай, он, за пiдручник сiдає, - докинула мати. - Незабаром у школу.

Але за пiдручниками я вже сидiв. I тепер менi цiкаво було дiзнатися, над чим чаклує батько.

- Скажи, тобi подобається, що я дружу з Чингiсом?

- Не маю нiчого проти, - вiдповiв батько, сьорбаючи свiй чай i не вiдриваючи погляду вiд креслення.

- Ти навiть не уявляєш, як вiн багато знає про тайгу, мисливцiв, полювання.

- Нiчого дивного: вирiс у тайзi. Та все одно ходити з ним на той бiк рiчки не раджу. Я вже казав тобi, що виходити за межi селища без дорослих у нас заборонено. Це тайга. Iнодi звiрi з'являються майже на околицях.

- Дивно. Звiдки ти дiзнався, що ми ходили туди?

- Бачили вас. До речi, мiг би й сам сказати.

- Мiг, звичайно... А знаєш, з Чингiсом не страшно, - мовив я, скоса зиркаючи на матiр. Дуже боявся, що вона почне лаяти за такi прогулянки. У нас завжди так: батько читає нотацiї, а мати лає. Напевне, у них такий розподiл обов'язкiв. - Вiн умiє "говорити" з тайгою. I вийде з будь-якого скрутного становища.

- Сумнiваюся, - буркнув батько.

- Дiд учить Чингiса всьому, що знає сам. А чому навчаєш мене ти?

- Не треба докорiв. Читати креслення ти ще не зможеш. Робити розрахунки i стежити за дотриманням проекту - теж. Отож, старенький, дарма ти...

- Я не про це.

Тут батько нарештi вiдiрвався вiд своїх паперiв.

- Я, звичайно, мiг би мовити: "Не заважай", i на цьому закiнчити розмову, - задумливо сказав вiн. - Але розумiю, що вже маєш право ставити такi запитання. I здогадуюся, що саме ти маєш на увазi. Менi доводилося розмовляти з пiдлiтками-нанайцями. їх знання тайги, практичнi навички, життєвий досвiд вражають. I от що я з цього приводу думаю: напевне, у нас, людей з пiвдня, з мiст i степiв, - i у нанайцiв, якутiв, евенiв, що живуть тут, рiзнi погляди на виховання своїх дiтей. Чотирнадцятилiтнiх та п'ятнадцятилiтнiх синiв ми ще звикли вважати дiтьми. I впевненi, що головне: не дати їм вiдбитися вiд рук, та час вiд часу зазирати у щоденник, щоб не нахапали двiйок. А всьому iншому, тобто усiм книжковим iстинам навчить шкода. А нанайцi навпаки, намагаються, щоб дитина якомога ранiше вiдчула себе дорослою. I все домашнє виховання спрямовують на те, щоб дати їм практичнi навички, навчити виживати в тайзi, привчити до злигоднiв мисливського життя, до суворостi буття в цьому краю.

- Федоре, - увiрвала його мати. - Я ж просила тебе: нiколи не обговорюй з сином проблем його ж таки виховання.

- Але ж ти бачиш, що його це хвилює, - спробував захищатися батько.

- Саме тому й слiд уникати таких розмов, - стояла на своєму мати.

- Але я вже цiлком дорослий, - не стримався я. - Годi вважати мене дитятком. Говорiть, як з людиною, яка все здатна зрозумiти.

- Ну от, батьку, будь ласка... - зiтхнула мати. - Маєш наслiдки своїх антипедагогiчних розмов.