Читать «Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах. Том 04» онлайн - страница 3

І все-таки я бачила його,

той поцілунок, саме в ту хвилину,

коли до кашої землі торкнулась червоновзУта білая нога твоя, Гелено. Ранила ти землю.

Гелена

Ти крикнула др мене: «Кров і смерть!» Того тобі довіку не забуду.

Кассандра

Я не тобі те крикнула, Гелено.

Була я в той час нозонарождённа і криком болю світ новий стрічала.

Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців.

Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила.

Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,— за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» — волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались...

На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви...

Гелена

Ти безумна!

Хіба в той день ахейці приплили?

Ми ж більше року прожили спокійно!

Кассандра

Ябачила в той день ахейське військо. Тепер я бачу: Менелай бере тебе за руку...

Гелена

Геть від мене, люта! Неправда то! неправда! І ніколи того не буде! Краще розіб’юся, упавши з вежі на каміння гостре!

Кассандра (з певністю)

Твій чоловік бере тебе за руку, і, ледве взяв, вже т и йЬго ведеш.

Ти попереду, він іде позаду...

Чужі моря, чужі краї минає ваш корабель, несучи вас додому... Огні погасли на руїнах Трої, і дим від Іліона в небі зник...

А ти сидиш на троні, ти цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться...

Г е л е н а

Неправда!

Кассандра

0 богорівна! О непереможна!

Епіметея * дочко!

Г е л е н а

Що сё знов?

Яке нове безумство? Як ти смієш казать мені «Епіметея дочко»?

Кассандра

Був Прометей і був Епіметей, одного батька-матері синове.

Життя й вогонь дав людям Прометей

1 знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не відвернув від себе,— з усіх синів праматері Землі

його найгірше покарала Мойра *. Епіметей не знав нічого. Завжди у нього думка доганяла вчипок.

Він взяв собі за жінку ту Пандору, що смерть і горе людям дарувала, і був щасливий з нею, і довіку ніхто його нещасним не назвав.

Одного батька й матері синове, титани зроду не були братами, а ти хотіла, щоб тебе Кассандра

сестрою називала! Ні, Гелено, неправди я не можу говорити.

Г ѳ л е н а Неправда все, що ти коли говориш!

КаЬсандра

Епіметей казав так Прометею і був щасливий. Радуйся, царице!

(Виходить.)

II

Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу * на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.

Поліксена

(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)

Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба, яка щаслива я! Який вродливий мій Ахіллес, мій наречений! Часто я з брами бачу, як він їде полем, мов Геліос прекрасний, так він сяє.

З Атрідами * в незгоді він, і хоче в міцному мирі з батьком нашим бути, і шлюб наш буде вже одразу плідним,— так кажуть мірмідонці і троянці, бо з нього зродиться і згода, й сила, і не загине вже святая Троя, не вмре народ державного Пріама!

Кассандра

Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити. Бачиш, тепер пишу я книгу, на розмові я мушу бути з яснокудрим богом.