Читать «За чарівною квіткою» онлайн - страница 38
Олесь Бердник
Сухе коло під дубом поступово звужувалося, потім листяний покров не витримав, і потоки води полилися прямо на дітей. Ховатися було ніде — навколо висіла непроглядна сіра стіна. Друзі похмуро мовчали, цокаючи зубами.
— Чуєте, хлопці, — раптом обізвалася Юлька. — А чого ми будемо стояти тут? Все одно уже мокрі до нитки! Давайте побіжимо — буде тепліше!..
— Правильно! — радісно стріпнувся Вася. — Ти молодець, Юлька! Побігли!..
Забризкуючи грязюкою литки, вони чкурнули поміж кущами, дотримуючись того напрямку, в якому йшли раніше. Дощ немилосердно сік прямо в обличчя. Вася, що біг першим, зупинився.
— Ліс кінчився! Якась галявина! — крикнув він.
— Тихо! Наче собака гавкає! — озвався Сеня.
— Який там собака! — вигукнув Вася. — Тут свого голосу не почуєш.
Все-таки прислухались. Але, крім бурхливих поривів вітру та гримотіння в небі, не було чути нічого. Вася махнув рукою.
— Побігли через галявину!
Під ногами чвякала мокра трава. Ґрунт раптом пружно заколихався. Юлька застережливо крикнула, хотіла схопити Васю за руку. Але було пізно.
Вася зойкнув, захитався і провалився в траву. Бризнула грязюка. За ним пірнув Сеня, ледве встигнувши схопитись за гілку молоденької берези. Юлька у відчаї простягла руку до Васі, щоб витягнути його, але і її всмоктало багно.
— Трясовина, — пополотнівши, закричала дівчинка.
Вася несамовито заборсався, намагаючись добратися до твердого ґрунту, але багно невблаганно тягнуло його і товаришів униз.
— Не ворушись, — гукала Юлька. — Так гірше, коли рухатись!..
Сеня заревів, розмазуючи брудні сльози по щоках.
— Не скигли! — крикнув на нього Вася. — Найдуть нас, не пропадемо!..
Сеня замовк, з відчаєм поглянув навколо.
— Хто нас знайде? Нічого не видно кругом…
Але дощ потроху вщухав. Над лісом з’явився шматочок чистого неба. Вітер шалено гнав сірі хмари вдалину. Нарешті блиснуло сонце. В його промінні широка галявина заграла чудесними барвами зеленої травки і синіх квітів.
— Гарно як, — прошепотіла зачарована Юлька.
— Здуріла, — крикнув Сеня, — її до пояса затягнуло, а вона квітами милується…
— Тихо! — радісно вигукнув Вася. — Хлопці! Дивіться! Дивіться вгору!
Юлька і Сеня здивовано зирнули вгору, завмерши від несподіванки.
— Квітка! Чарівна квітка!.. — ахнула дівчинка.
— Ми врятовані! — сказав щасливим голосом Вася. — Квітка не залишила нас!
Справді, над галявиною кружляла чарівна квітка папороті, яка вели їх вночі до заповітної печери. Її пелюстки тріпотіли, переливалися різними барвами в промінні сонця. Ось квітка зупинилася над головами, від неї доносилось тихе шипіння. Раптом пролунав схвильований голос:
— Тримайтеся, друзі! Я прийду до вас! Тримайтеся за березу!