Читать «Просте серце» онлайн - страница 22

Церковні старости, півчі і діти вишикувалися з трьох боків подвір'я. Священик повагом піднявся східцями і поклав на мереживо золоту дароносицю, що сліпуче засяяла на сонці. Всі схилили коліна. Запала глибока тиша. Лише злегка побрязкували кадильниці, високо злітаючи вгору.

Хвиля блакитного туману сповнила кімнату Фелісіте. З якимсь невимовним захопленням, з надзвичайною насолодою вдихала вона його, потім стулила повіки. Її губи всміхалися, а серце билося дедалі тихше й повільніше, неначе останній відгук луни, неначе виснажене джерело, що стікає останніми краплями. I коли на її устах вже завмирав віддих, їй здалося, що небеса розкрилися і вона бачить там гігантського папугу, який ширяє над нею...