Читать «В космiчнiй безвiстi (на украинском языке)» онлайн - страница 2

- А з якого це приводу ви так радiєте?

- Ось дiзнаєшся, то теж пристанеш до нас. Ходiмо, я поiнформую тебе.

- Кажи, - холодно промовила Софi, не рушаючи з мiсця.

- Ти знаєш, що таке карнавал? - запитав Уїлфул, все ще не облишаючи грайливого тону. - Чула такий термiн?

Софi мовчала - напружувала пам'ять i нiяк не могла пригадати.

- Ну от, - сказав юнак, - слабо вивчала iсторiю Землi чи, може, блоки пам'ятi пiдводять. А ми оце натрапили на таке явище, переглядаючи стародавню кiнохронiку. Це дуже оригiнально - карнавал! Певного дня люди надягали на себе маски, кумеднi костюми й з пiснями, танцями ходили по вулицях. Весело! Гарно!

Здивування не зникло з очей Софi.

- Мало чого не було в нетрях земних столiть, - обiзвалася лагiдно. - А який стосунок це має до нас... до нашого "Кентавра"?

- Безпосереднiй. Ми створюємо Товариство друзiв карнавалу - ДеКа. Обов'язки нам набридли остаточно. Роки, десятилiття, столiття - одне й те ж, одне й те ж. Та ти й по собi знаєш, невтомна Операторко! Ну от протягом якого часу ти виконуєш цi свої обов'язки?

- Понад п'ятсот земних рокiв.

- Епоха! Вiчнiсть! - вигукнув юнак. - Пора кидати.

- Як ти можеш так мислити? - скинула на нього поглядом Софi. - Саме тому й не можна покинути.

- Може, я не точно сформулював свою думку... Я хотiв сказати, що свої завдання ми вже давно виконали i тепер маємо всi пiдстави...

- Нiяких пiдстав! - перебила Софi. - Наше завдання - увесь час забезпечувати рух "Кентавра".

- А хiба ми не забезпечили? Енергоблоки працюють у заданому режимi, бiосфера... Поглянь, яка досконалiсть! - Уїлфул зробив паузу, нiби даючи можливiсть окинути зором голубу гладiнь води, бiло-зелений гай. - Мiж iншим, а ти замислювалась над тим, куди й чого прямує "Кентавр"? Ми в польотi вже пiвтисячi земних рокiв - i що змiнилося в космосi? Анiчогiсiнько. Силовi поля характеризуються тими самими величинами. А далекi зорi так i лишаються далекими.

- Вони, може, ще й подаленiли внаслiдок розбiгання, для нас це не має значення.

- Згоден, Софi. Всi тi зорi, далекi свiти - чистiсiнькi абстракцiї, i нам вони нi до чого. Для нас має значення наше життя й тiльки наше життя.

- Життя без мети? Без вiдкриттiв?

- Ти ще зрозумiєш, Софi, ще вiдчуєш...

- Я вже зрозумiла: на нас насувається небезпека, бо "Кентавр" полишений на самого себе.

- А Земля, якої вже давно не видно й не чути, хiба не полишена сама на себе?

- Порiвняв... Земля - планета великих ресурсiв, довговiчних систем кругообiгу матерiї. А наш "Кентавр" - тiльки космiчний корабель.

- Вiн давно став для нас планетою, - уперто провадив далi Уїлфул. - Хай маленька, але планета.

- Яка потребує, щоб кожен з нас пильно виконував свої обов'язки, додала Софi... - Ми ж мусимо звiтувати Головному екiпажевi.

- До того моменту така величезна вiдстань, що її можна вважати безконечною, - заперечив юнак.

- Усе має кiнець, навiть оця ваша... аномалiя. - Софi окинула поглядом гамiрливий пляж i твердо сказала: - Я вимагаю...

- Навiщо такi крайнощi? - перебив її Уїлфул. - Адже нiчого не сталося автоматика пiдтримує нормальну роботу всiх систем життєзабезпечення корабля. Що ж тобi ще треба?