Читать «Оповідання, сценарії» онлайн - страница 15

Пріська: Господи ж, Боже мій, дитинка наша, скільки ж ми на тебе чекали!

Баба плачет и обнимает девушку. Мыкола Гнатович кусает ус, моргает и задумчиво щёлкает курком пистоля, пытаясь почему-то именно сейчас понять его устройство. Мотря рыдает в три ручья. Девушка обнимает стариков.

Дівчина: Мої старенькі, не плачте, не піду я більш нікуди, залишуся з вами.

Все вместе отправляются в хату. С улицы доносится пальба. Лихая компания во главе с полковником вваливается в соседний двор.

Полковник: (до Мотрі) А ну, годі плакати, стара. Давай сюди все, що в нас є, давай поросят, гусей, горілки, меду і скажи Галці, хай по музик біжить (В око йому впадає басурманська голова.) А це що таке?

Михайлик: Тату, це я вам гостинця привіз. А ще одного пану Бардецькому презентував. Його на паль чіпляють і встромляють біля воріт. Зараз всі так роблять.

Полковник: (уважно вивчає голову) Оце — оказія. І посміхається ж як гарно! Чого тільки вчені люди не попридумують…Бардецькому, кажеш? Та на холєру воно йому потрібне! Грицько! (З’являється молодий джура.) Ану, скачи на леваду до пана Бардецького, там знайдеш цьому хлопцю пару, візьмеш — і мерщій назад. Щоб все було як у людей!

Хлопцы там временем тащат поросят, девушки — птиц. В саду расстилают ковры, ставят столы. Музыканты играют на фоне шатра из ряден.

Хата Мыколы Гнатовича. Старики вместе с девушкой, помолившись на образа, садятся за стол. Приська угощает их пирогами.

Пріська: Їж, донечко, — оце з сиром, оце з вишнями, трохи не підгоріли у дурної старої баби.

Дівчина: А де ж моє гніздечко? Чи ви його прибрали?

Пріська: Спалила я його, не лай, доню, стару дурну бабу.

Дівчина: Навіщо ж ви це зробили? Навіщо чіпали те, чого не знаєте? Я хо-тіла вік з вами жити, у вас залишитись, а тепер не можу.

Плача, бросается вон из хаты. Растерянные старики — вслед за ней. Девушка бежит по тёмному бесконечному саду, ветки хлещут по ее личику. Неожиданно возникает перемахнувший через тын Грицко. В руке у него — две казацкие пики с басурманскими головами. Он вихрем проносится по саду, и дальше, — не обращая внимания на столы с гостями, прямо к полковнику. Не замеченная окружающими, девушка с любопытством наблюдает за происходящим.

Полковник: Ото молодець, Грицько! Ану, хлопці, зараз подивимось, хто з вас козак! Бачите чортових бусурман?

Он указывает на копья с головами, которые, видимо для украшения этого варварского пира, Грицько воткнул в землю прямо у входа в шатёр.

Полковник: Ану, хто з вас влучить в невіру з двох пістолів з коня? Та, кому я це кажу! Навряд чи з вас знайдеться хоч один такий. Бо зараз саме сміття, а не козаки. Ні пити, ні стріляти, ні дівку обійняти не вміють.