Читать «Оповідання, сценарії» онлайн - страница 11

Михайлик показывает смешливым девчонкам прозрачные гаремные шаровары.

Мотря: Може ти і невістку там мені сховав?

Михайлик: Е, ніт, чого нема, того нема.

Мотря стоит, осыпанная с ног до головы восточными дарами. Прямо тебе — Иродиада или царица Савская.

Михайлик: Ви такі гарні, мамо, їй бо, якби не був ваш син, то на вас би оженився!

Мотря: А таке скажеш, синку. Стара я вже, негодна. Та й то сказать, страшні діла в світі робляться. (Вона нахиляється до Михайлика, шепче йому на вухо.) У Миколи Гнатового, що колись у твого батька осавулом був, у дворі не чисто!

Михайлик: Годі вам, мамо, дурних жінок слухати. Як на мене, то всі вони — відьми. Так, хлопці?

Хлопці: Свята правда, пане сотнику.

Михайлик: Де батько, де цей старий пень? Чого не зустрічає мене, чого горілкою не частує?

Мотря: Він ще з ранку поїхав коней у пана Бардецького торгувати.

Михайлик: Ха! Знаю я тих коней!

Михайлик собирается сесть на коня, и уже одна нога в стремени, но в этот момент он замечает девушку в соседнем дворе. Подчёркнуто не замечая казаков, она развешивает бельё и входит в хату. Хлопцы делают равнение направо, нога Михайлика застревает в стремени.

Михайлик: Мамо, хто це?

Мотря: (хреститься) Цариця Небесна, спаси, сохрани.

Михайлик уже в седле. Свистнул — и только пыль по дороге вьётся. Мотря шепчет молитву и крестится. Две дворовые девки внимательно изучают китайский зубастый пенис-дракон, противно хихикая. На одной из них — прозрачные турецкие шаровары. Сгибаясь под охапками соломы, во двор, где только что неизвестная девушка развешивала бельё, входят Мыкола Гнатович и Приська.

Мотря: (єхидно) Кумо. а що це за дівчина до вас приїхала?

Пріська: Яка дівчина?

Мотря: Така гарна — тут лєнти, тут стрічки, каблучка золота, брови чорні, тільки на ніжку трохи кульгава. До вас — племінниця з Полтави, еге ж?

Микола Гнатович: (сідає на пеньок і витирає піт з чола) Казна що ви мелете, кумо. Яка племінниця? Одна сестра була, та й ту татари в ясир взяли, коли я ще малий був.

Мимо него на огромной скорости проносится броненосец. Мыкола Гнатович свистом подзывает его, чтобы приласкать, однако внезапно до него доходит, что вокруг что-то не так. Он протирает глаза и плюёт через плечо.

Микола Гнатович: Що за чортівня? Святий Миколо, спаси і помилуй!

Мыкола Гнатович с интересом изучает свой двор. Приська, для которой эта чертовщина не в новинку, стоит в монументальной позе, всем своим видом выражая: „А я що тобі казала?“

Микола Гнатович: Ти диви… Такий килим може тільки в самого хана і є. А кури — цісарської породи. Таких не те що в Полтаві, а навіть в самому Чигирині нема. Шкода, що це все чортова мара. Ехе-хе, старий я став пити негоден.

Старики входят в хату, где кроме всего прочего великолепия: рушников, цепочек и пр., стоит стол, накрытый вышитой скатертью. Утка смирно сидит в своём закутке у печки. На столе закуска, вареники в макитре, борщ в казане, кувшин сметаны, огромная паляница, колбаса, сало, зелень. Венчает обстановку штоф оковитой. Мыкола Гнатович, не долго думая, тянется к штофу.