Читать «ЗАХЕР» онлайн - страница 2

З свого боку, Фанні фон Пістор обіцяє за можливістю частіше носити хутра, особливо тоді, коли

вона виявляє жорстокість.

МАЄТЕ ВБИТИ СЕБЕ САМІ, з шлюбної угоди між Л. Захер-Мазохом і В. фон Дунаєвою

Мій раб! Умови, на яких я приймаю вас і терплю поряд з собою, наступні: повна і беззастережна

відмова від власного «я». Мені надається право карати вас, як мені заманеться. Якщо я утопаю в

розкоші, а вас примушую терпіти злигодні і зневажаю вас ногами, ви повинні покірливо цілувати

ногу, яка зневажає вас. Мені дозволена найбільша жорстокість, і навіть якщо я вас понівечу, ви

повинні знести це без будь-яких скарг.

Ви визнаєте за мною владу і право замучити вас до смерті за допомогою всіх неймовірних тортур.

Коли ви не зможете більш виносити мого панування, тоді ви повинні вбити себе самі, свободу я

вам не поверну ніколи. Своїм чесним словом я зобов’язуюся бути рабом пані Ванди фон Дунаєвої

(Рюмелін А. – авт.) догідливо підкоритися тому, що вона мені присудить.

Доктор Леопольд Кавалер фон Захер-Мазох.

ВВАЖАЮ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ, зі спогадів Л. Захер-Мазоха

З її молоком я всмоктав любов до русинів, до свого краю, до своєї вітчизни... Завдяки моїй

годувальниці руська мова стала першою, якою я оволодів, хоча у батьківському домі говорили

переважно польською, німецькою та французькою. І це саме вона розповідала мені чарівні

русинські казки або співала, заколисуючи мене, тож малоросійські народні пісні запали мені в

душу на все життя, залишивши слід у моєму житті, моєму емоційному світі та й у всіх пізніших

працях.

ЛІСОВИЙ КАЇН, з книги Л. Захер-Мазоха «Мандрівник»

Старий єгер пригладив рукою сиве волосся, розкидане неприборканими потоками повітря, і

посміхнувся. У блакитному ефірі над нами кружляв орел. Старий приклав до очей долоню,

нахмурив важкі брови і подивився на нього.

– Бажаєте в нього вистрілити? – протяжно вимовив він.

– А хіба це можливо? – заперечив я.

– Буря жене його донизу, – пробурмотів старий, не міняючи пози.

Насправді, чорна крилата крапка над нами збільшувалася З кожною секундою, я вже міг

розрізнити блиск його пір’я. Ми вибралися на галявину, з усіх боків оточену темними ялинами, між якими, немов експонати анатомічного музею, скелетами біліли берези й там-сям палали

червоні кетяги горобини.

Орел спокійно кружляв над нами.

– Ну, стріляйте, пане.

– Стріляй ти, старий.

Єгер напівзакривав очі, моргав деякий час, потім притиснув до плеча свою іржаву рушницю і звів

курок.

– Мені і справді стріляти?

– Зрозуміло! Я все одно не вцілю.

– Ну, тоді з Богом.

Старий спокійно притис до щоки рушницю, із дула виблиснуло; лісовий масив, гуркочучи, луною

повернув постріл. Птах склав крила, здавалося, ще мить повітря тримало його, потім каменем

звалилася додолу. Ми поспішили до нього.

– Каїн! Каїн! – пролунало раптово в наш бік з чагарників, металево, могутньо, мов голос

Господній, коли він звертався до проклятого брата, котрий пролив рідну кров. І тут гілки