Читать «Бенкет» онлайн - страница 3
Платон
– Якось так сталося, що озирнувшись назад, я не побачив Сократа, який ішов позаду, – відповів Арістодем. Довелось пояснити, що вони йшли разом, і Сократ запросив його на цей бенкет.
– Добре зробив, що прийшов, Арістодеме, але де ж усе-таки Сократ?
– Зайшов сюди слідом за мною, тому дивуюся, де б то він подівся.
– Глянь-но довкола, хлопче, – звернувся Аґатон до раба, – і приведи Сократа. А ти, Арістодеме, приляж біля Ериксимаха.
Тут Аґатон велів рабові обмити ноги Арістодемові, щоб він міг зайняти ложе біля святкового столу. Тоді прийшов хтось із рабів і сповістив, що Сократ зайшов задалеко і стоїть тепер на порозі у сусіда. Хоч як той просить його, Сократ нізащо не погоджується зайти.
– Щось таке верзеш – зовсім недоречне. Клич Сократа і не відступай від свого.
– Ні, облиш його, – втрутився Арістодем. (b) Такий уже в Сократа звичай – прийде, стане собі десь скраю і стоїть. Cкоро він тут буде. А зараз дайте йому спокій.
– Гаразд, хай по-твоєму, – погодився Аґатон. Ви ж, хлопці, – звернувся до рабів, – пригощайте нас – усіх, хто тут присутній. Подавайте все, що там нарадилися подавати, бо нікого старшого над вами я ніколи не ставив. (с) Вважайте мене теж гостем, що разом з усіма іншими запрошений на бенкет, і догоджайте нам, щоб було за що вас похвалити.
Після такого запрошення всі почали частуватись, а Сократ все не йшов. Аґатон раз у раз поривався послати раба по Сократа, але Арістодем зупиняв його. Нарешті за якийсь час Сократ таки явився, – прийшов навіть трошки скоріше, ніж звик це робити зазвичай – десь посередині бенкету. Аґатон, що нагодився скраю, запросив його до столу:
– Ходи сюди, Сократе, – мовив він, – приляж біля мене, щоб і я міг втішатися твоєю мудрістю, що зійшла на тебе в передпокої. (d) Ти, певна річ, знайшов її і тепер володієш нею, інакше ти б і не зрушив з того місця.
Сократ сів собі та й каже:
– Як би то було добре, Аґатоне, щоб ми були сполучені один з одним і щоб мудрість могла переливатися від повнішого з нас до ненаповненого, як та вода в келишках, що перетікає з повного у порожній. Якщо й мудрість має подібну властивість, то я ще більше ціную це місце за столом поруч тебе. (e) Адже, перебуваючи пліч-о-пліч із тобою, я перейму чимало гарної мудрости. Бо чого варта моя, – вона мов той сон, а твоя – і сяє, і примножує твої успіхи. Так сталося, коли ти явився позавчора, такий молодий ще, а мудрість твоя сліпуче засяяла на очах у тридцяти тисяч еллінського люду.
– Ох ти, Сократе, старий лукавцю, – сказав Аґатон. Ми ще про цю мудрість поговоримо – я і ти, але дещо пізніше. І хай Діоніс нам буде суддею. Але спершу берись-но до їжі.
– Потім, – розповідав він далі, – як Сократ приліг і поїв, та й інші гості підкріпились, кожний сполоснув руки і, за звичаєм, склавши хвалу Богові піснею, всі налили собі вина. Тоді слово взяв Павсаній і сказав приблизно таке:
– Послухайте, достойні мужі. Може б, ми трохи вгамувалися з питтям. Я, правду кажучи, чуюся препогано після вчорашньої пиятики і потребую якогось перечинку. (b) Мабуть, не один із вас відчуває щось подібне. Були ж бо вчора тут. Розважте, чи не могли б ми бути поміркованішими у трунках.