Читать «ВІЙНА МІЖ ПСОМ І ВОВКОМ» онлайн - страница 2

Знов минуло кілька день. Бровко не виходив до дуба на розмову з Вовком, а Вовк не приходив до Свині навідуватися. Аж одного вечора дивиться Бровко - стоїть Вовк за ворітьми й кличе його. Підійшов ближче.

- А що, Бровку,- мовить Вовк ніби ласкаво,- чому не виходиш під ліс? Забув про старого приятеля? Не кортить побалакати?

- Не кортить,- мовив Бровко.

- Ах ти, зраднику! - крикнув до нього Вовк.- Ти думаєш, що я тобі подарую? Думаєш, я не знаю, що ти попередив Свиню? Чекай, вийдеш ти мені колись за ворота, я не я буду, коли не підстережу тебе. А тоді, будь певен, позбавлю тебе життя.

- Що ж діяти,- мовив Бровко,- раз мати родила, раз і вмирати треба. Але пам'ятай же й ти, Вовче, що я й тебе можу підстерегти.

- Ах ти, собаче покоління,- лютував Вовк за ворітьми.- Ти ще смієш мені загрожувати. Зараз збирайся зі мною на війну. Побачимо, чия візьме. На третій день повинен ти стати зі своїм військом коло дуба на поляні. Розумієш? А як не станеш, то горе тобі! Я зі своїми лицарями прийду сюди, витягнемо тебе за вуха з твоєї собачої будки й розірвемо на шматочки.

З тим Вовк і пішов.

Прибігши до лісу, він подався просто до Ведмежої ями, а ставши перед Ведмедем, поклонився йому чемно та й каже:

- Слухайте, пане Бурмило, я до вас з великим проханням. Зайшла у мене сварка з Псом Бровком, і я оголосив йому війну. Так чи не були б ви ласкаві мені допомогти?

- Розуміється, розуміється, допоможу,- відповів Ведмідь. Радісний побіг Вовк далі і зустрів дикого Кабана.

- Слухайте, дядьку Пориличу! - каже Вовк.- Допоможіть мені. Через три дні у мене велика війна з Псом, то я збираю щонайхоробріше лісове військо.

- Гаразд, гаразд,- мовив Кабан.- Допоможу напевно!

Третього покликав Вовк ще Лиса Микиту. Поміркували разом, що вже досить мають сили, а коли настав умовлений день битви, пішли під дуба, дожидаючи противника.

Тим часом Пес Бровко тяжко зажурився, почувши, що Вовк викликає його на війну.

«Що мені на світі робити? - думав він собі.- І яких мені вояків кликати на ту війну? Ні, мабуть, доведеться-таки пропасти».

Отак думав бідний Бровко день, думав другий і нічого не міг видумати. Вже й їжа йому не йде на ум, звісив голову й ходить, мов сам не свій.

- Ей, Бровку, а що з тобою? - окрикнув його Кіт Мурко, його добрий товариш і приятель.

- Ет, що тобі говорити,- каже Бровко,- нещастя моє та й годі, і ти, мабуть, не поможеш мені.

- Ну, говори, говори,- настоював Мурко.- Поможу не поможу, а хоч розважу твою тугу.

Бровко розповів Муркові про свою пригоду з Вовком.

- Не турбуйся, братику,- говорить Мурко.- Я тобі допоможу. Йди тільки поклич іще Гусака й Качура, то маю надію, що ми не поступимося в цій війні.

Послухав Бровко розумної ради, запросив Качура й Гусака, і вони обіцяли йому свою поміч у війні.