Читать «Життя для України (збірка)» онлайн - страница 7

«Вирішним для характеристики моральної постави Миколи Міхновського в останніх роках його життя аж до останньої хвилини залишається те, що Микола Міхновський ніколи не вирікався своїх ідей, ніколи не став до співпраці з ворогами Української Нації та Української Державности. Не вирікся він своїх самостійницько-націоналістичних ідей і не став на службу большевиків і тоді, коли складали покаянні заяви і ставали до співпраці з большевиками такі провідні діячі як Володимир Винниченко, проф. Михайло Грушевський та сотки інших їхніх партійних колег. Будучи в кігтях червоно-московського сатрапа, Міхновський залишився до смерти вірним наказові національної чести: «Краще впадь, але не зрадь!» (Петро Мірчук «Микола Міхновський — апостол української державности»).

...У 1873 році в селі Турівці на Полтавщині Господь дарував Україні Миколу Міхновського, котрий був покликаний у кризовий час занепаду своїм могутнім словом зірвати з України чорний саван зневіри, фарисейства й апатії, змобілізувати до життя і дії нові покоління українців, готових «силою взяти те, що нам належиться по праву, але відняте в нас теж силою».

З ідей Міхновського та його послідовників зродились легендарні чини Січових Стрільців, козаків Симона Петлюри, бійців УВО-ОУН-УПА.

Завершити свій глибокий уклін Миколі Міхновському хочу словами його побратима Сергія Шемета: «Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуванням. Малесеньку любов до пісень, вишивок і соціалістичних брошурок він розпалив серед Українців в полум'я любові до Великої, Вільної, Самостійної України. Оце захоплення національних почувань великим, достойним великої нації, ідеалом — забезпечило Миколі Міхновському почесне місце в історії України навіки».

БУДИТЕЛЬ ДУХУ НАЦІЇ

Не важно, зрештою, хто перший винайшов смолоскип, а важно, хто перший його запалив і підніс, вказавши нашому народові, а передусім усій нашій молоді, як іти вибоїстим шляхом історії... до обітованої землі — вільної і незалежної України.

В.Давиденко

Дмитро Іванович Донцов народився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 року в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.

Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рідного краю, з захопленням слухає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907 року на правничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кордоном Донцов не полишає політичної діяльности. Талановитий публіцист, він друкується в часописах «Украинская жизнь» (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін., активно працює в Союзі Визволення України.