Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 9

І тут я згадав про чарівну шапочку Пай Хіво. А чи при мені вона? Я сягнув до кишені. Є! Я вже хотів надіти її собі на голову, аж тут побачив — на шапочці немає ґудзика. Я міг стати птахом, випурхнути з палацу, полетіти геть із цієї нещасної країни, але потім лишитися птахом довіку, без надії знов обернутися на людину!

Тут я почув, як наді мною щось сопе. З-за уламків меблів з'явилася величезна роззявлена вовча паща.

Гаятись не можна було й миті. Я надів шапочку й гукнув:

— Хочу стати птахом!

У ту ж мить я зробився малий-малесенький, а руки мої перетворилися на крила. Я обернувся на шпака, такого, власне, яким є й нині...

Я пурхнув на бильце якогось крісла й вилетів у вікно. Там була воля!

Я довго літав над рідною батьківщиною, але звідусіль долинали тільки зойки приреченого люду й виття вовків. Королівство мого батька було знищене.

Отак помстилися вовки за свого царя.

Ширяючи над землею, я оплакував смерть батьків і те лихо, що спіткало мій край. А згодом, трохи заспокоївшись, я став думати про загубленого ґудзика від богдиханської шапочки.

Відтоді як лікар Пай Хіво подарував її мені, минуло шість років. Я багато мандрував по різних країнах і містах. Де й коли я загубив цього неоціненного ґудзика, що без нього мені ніколи вже не стати людиною?!. Ніхто не може відповісти на це.

Я навідав кожну із своїх сестер, але жодна не зрозуміла моєї мови, і всі сприйняли мене за звичайнісінького птаха. Найстарша із сестер, королева іспанська, замкнула мене в клітці й подарувала принцесі на іменини. За кілька тижнів я набрид вередливій дівчинці, й вона віддала мене служниці, а та продала на базарі мандрівному купцеві за кілька мідяків.

Відтоді я переходив із рук у руки, й нарешті на пташиному базарі в Саламанці мене придбав заморський учений — його зацікавила моя мова. Звали цього вченого Амброжи Ляпка.

********************************Дивацтва пана Ляпки************************

Матеушева розповідь вразила мене. І я заприсягся зробити все можливе, щоб знайти загубленого ґудзика й вернути короленкові його людську подобу.

Я заходився ретельно збирати всі ґудзики, особливо ті, що траплялися мені поза академією пана Ляпки — у трамваї, на вулиці, ба навіть у сусідніх казках. Непомітно я відтинав їх ножичком од пальт, жакетів і піджаків, де тільки випадала нагода. За це мені частенько неабияк перепадало.

Листоноша штовхнув мене в калюжу, якийсь горбань одшмагав кропивою, а літня добродійка, що в неї я відірвав ґудзика від плаща, побила мене парасолькою.

Та це не зупинило мене, і я можу сміливо сказати — на весь окіл годі шукати ґудзика, якого не було б у моїй колекції.

Я назбирав сімдесят вісім дюжин ґудзиків — усі різні. Та, на жаль, жоден не підходив до Матеушевої шапочки. І я поклявся шукати доти, поки не знайду чарівного ґудзика лікаря Пай Хіво.

Одного тільки не збагну: чого за це не взявся пан Ляпка. Якби він тільки захотів, то відразу знайшов би клятого ґудзика й розчаклував безталанного короленка. Панові Ляпці все приступне! Немає жодного діла, яке було б йому не під силу!