Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 26

Ми летіли з Матеушем поряд, і я весь час виконував настанови пана Ляпки.

Так ми летіли кілька годин; нарешті я побачив у промінні призахідного сонця дахи будинків і вулиці нашого міста.

— Емія же зько! — крикнув мені на вухо Матеуш. Це означало: «Академія вже близько!»

І справді, за мить ми дісталися мурів, що оточували парк академії. Назустріч нам летів пан Ляпка, ще здалека привітно махаючи руками.

Не встигло і смеркнути, а ми вже були вдома.

Мої необачні мандри тривали дванадцять днів.

Важко знайти слова, щоб розповісти про радість, яка охопила мене, коли я спустився на землю. Товариші не могли натішитися мною, а пан Ляпка зажадав од мене врочистої обіцянки, що я ніколи вже нікуди не літатиму.

Я дав таку обіцянку й неухильно дотримую її.

*******************************Фабрика дір і дірок****************************

Я обіцяв розповісти, що робиться в академії пана Ляпки протягом дня. Я вже докладно переповідав про наші заняття з тої миті, як ми прокидаємось, і до обіду. Описав уроки з ляпкографії та з плетіння літер, змалював кухню пана Ляпки, розказав, як ми шукаємо скарби та як я літав до собачого раю. Я використовую кожну вільну хвилину, щоб занотувати все до щоденника, а проте дійшов тільки до того моменту, коли о четвертій пан Ляпка звелів усім нам зібратися біля брами.

— Зараз,— сказав він,— я поведу вас на екскурсію до найцікавішої фабрики в світі. Там ви побачите найчудовіші пристрої та машини, там працює дванадцять тисяч майстрів і робітників. Мій приятель інженер Кіптява керує цією фабрикою. Він обіцяв поводити нас по всіх цехах, щоб ми могли ознайомитися з роботою людей і механізмів. Це буде вельми повчальна екскурсія. Вишикуйтесь по четверо — і ходімо.

Анастазі відчинив браму, й ми рушили до центру міста.

На майдані Чотирьох вітрів ми сіли у трамвай, який мав довезти нас до фабрики. Місць не вистачало, й пан Ляпка за допомогою своєї чарівної помпочки збільшив трамвай так, що всі ми влаштувалися досить зручно. Спочатку дорога вела через місто, потім звернули на набережну й виїхали на Міст-самограй. Як нам пояснив пан Ляпка, трамвай своєю вагою змусив працювати механізм під мостом, і звідти полинули дзвінкі звуки маршу олов'яних солдатиків. По тім боці ріки розкинулось мальовниче містечко. В ньому жили робітники фабрики. Саму фабрику ми побачили за поворотом, де була кінцева зупинка трамвая. Від зупинки до фабрики вів ескалатор. Почувалися ми на ньому, як на майданчику розваг: щомиті втрачали рівновагу й падали.

На ескалаторі, що біг нам назустріч, стояв інженер Кіптява. Це був довготелесий, худий, сивий чоловік із скуйовдженою чуприною і цапиною борідкою. В нього були довгі, як патики, ноги та руки, і здаля він скидався на городнє опудало.

Кіптява спритно стрибнув на наш ескалатор, щиро обняв пана Ляпку й цмокнув його в обидві щоки.

— Дозволь, любий Богуміле, познайомити тебе із двадцятьма чотирма моїми учнями,— сказав пан Ляпка.