Читать «Великий Гетсбі» онлайн - страница 91

Врешті я подав йому руку; в мене раптом виникло почуття, ніби я розмовляю з дитиною, — а коли так, то смішно було б упиратись. I він пішов до ювелірної крамниці купувати перлове намисто чи, може, тільки пару запонок, позбувшись незавжди моїх провінційних нотацій.

Коли я виїжджав, особняк Гетсбі стояв ще порожній — трава на його газонах скошлатилася так само, як на моєму. Один з місцевих водіїв таксі, проїжджаючи повз браму, щоразу на хвилину зупинявся й показував пасажирам на будинок за нею; можливо, саме цей водій відвозив Дейзі та Гетсбі до Іст-Егга тієї ночі, коли сталося нещастя, і, можливо, він потім вигадав власну небилицю з цього приводу. Мені не хотілося вислуховувати її, і, вертаючись зі станції, я завжди обминав його машину.

Суботні вечори я проводив у Нью-Йорку, бо спогади про бучні свята Гетсбі були ще надто живі в моїй пам'яті, мені й досі весь час вчувалося приглушене відлуння музики й сміху з його саду й шурхіт автомобільних шин на під'їзній алеї. Якось пізно ввечері я й справді почув, як до особняка під'їхала машина, й побачив світло фар на фасаді. З'ясовувати я не став, вирішивши, що це, мабуть, прибув з другого кінця світу запізнілий гість, не знаючи, що свята скінчилися.

Ввечері напередодні від'їзду, спакувавши речі й віддавши ключ від своєї машини її новому власникові-бакалійнику, я пішов востаннє подивитися на те величезне недоладне домисько. На білих сходах якийсь хлопчик надряпав уламком цеглини сороміцьке слово, і воно чітко вирізнялося у світлі місяця; я стер його, човгаючи підошвою по каменю. Потім я зійшов на берег і простягся на піску.

Майже всі багаті вілли понад берегом були вже безлюдні, й темряву порушувала тільки примарна світляна пляма від порома, що плив через протоку. I в міру того, як місяць підбивався вище, обриси тих непотрібних споруд розмивалися й танули, і перед моїми очима поставав стародавній острів таким, яким побачили його колись голландські моряки, — незаймане зелене лоно Нового Світу, його дерева, що потім зникли, дерева, що поступилися місцем будинкові Гетсбі, шелестом своїм навіяли колись останню і найвищу людську мрію; певно, на одну коротку, зачаровану мить людина затамувала подих перед новим континентом, мимоволі замилувавшись красою, якої вона не розуміла й не шукала, опинившись востаннє в історії віч-на-віч з чимось рівноцінним усій закладеній у ній здатності дивуватись і захоплюватися.

А потім до тих невеселих роздумів про давній незнаний світ додалася думка про Гетсбі, про те, з яким захопленням він уперше розрізнив зелений вогник на причалі перед домом Дейзі. Він здолав довгу путь до цих блакитних газонів, і йому, мабуть, здавалося, що тепер, коли до його мрії рукою подати, ніщо вже не завадить йому впіймати її. Він не знав, що вона вже залишилася позаду, десь у темному безмежжі за цим містом, там, де під нічним небом розстелилися землі Америки.