Читать «Таємниця одного дiаманта» онлайн - страница 16

Коли сафiна з пасажирами та крамом приставала увечерi на ночiвлю, то лодiї з тюрками теж прив'язували до берега i виставляли на сушi i на човнах сторожу. Але грабiжники чомусь не з'являлись.

Тодi Алi не витримав i спитав – та не в пожадливого базiки-кухаря, а в одного чорнобородого купця, що мандрував аж iз самого Дамаска:

– Господине мiй, ласкавий i добрий! – Алi чув, як базарнi писарчуки та рiзнi фiгляри улесливо звертались до купцiв та їхнiх прикажчикiв – Дозвольте менi, нiкчемному, порушити твiй спокiй i… – Далi хлопчина не знав, як йому вести мову з цим чорнобородим здорованем.

– Що тобi?

– Господине мiй! Всi тiльки й базiкають про розбiйникiв, а їх все немає…

– Ось що тебе цiкавить?! Тепер розбiйники не нападають на який завгодно корабель – купцi при собi намагаються не тягти багато динарiв. Вони вiддають мiняйлi в Багдадi своє золото. А мiняйло при свiдках пише на паперi, скiльки динарiв дав йому купець. А в Басрi з тим папером-сакком прийде купець до iншого мiняйла, який у долi з багдадським мiняйлом, вiддасть сакк мiняйлi i одержить своє золото… Ну, звичайно, лишить якусь частку золота цим мiняйлам.

– За що? Вiн же одержує своє золото?

– Те золото, що лишається в мiняйл – то їм плата за клопоти з грошима купця. Адже вони тим папiрцем оберiгають грошi купця вiд розбiйникiв i злодiїв. Адже одержує свою платню нiчний сторож за охорону будинку. Тебе оберiгають – плати! За все в життi треба платити! За все треба! За золото – плати! За хлiб – плати! За охорону-плати!.. Життя – накритi столи серед базару! Той, хто старається, той бере з цих столiв для свого прожитку! За все треба платити. А от як платити найменшу цiну за найкраще – то найбiльша наука в життi!..

Хлопчик був вражений, що чорнобородий, який з iншими говорив нiби iз зневагою, по-простому роз'яснює йому, служцi кухаря на рiчковiй сафiнi, сину нужденного смiттяра.

Алi подумав: «Це перше диво, яке зi мною сталося в подорожi! Правду кажуть бувалi люди, що найбiльше з чудес трапляється в мандрах!..»

Але його приємнi роздуми перебив горластий кухар, i довелося чимдуж поспiшити до жаровнi…

3. РОЗБIЙНИКИ

На третiй день з'явилися розбiйники.

Судна мандрiвцiв були вже недалеко вiд Шатт-ель-Арабу – злиття великих рiк Євфрату й Тiгру.

Вода пiднялася високо i геть залила все навколо. Греблi, дороги та вали зводились над водою не вище нiж на лiкоть-два. Каламутнi води розбiгалися сотнями звивистих проток межи заростей велетенського очерету-касабу. Коли на сходi зблякло небо i згасла вранiшня зiрка Сiрiус, з молочного туману виринули чорнобокi човни.

Один з розбiйникiв звiвся на повен зрiст i закричав, що вiн вимагає плату за їхню охорону. Зовсiм мала плата – по сотнi динарiв з купця, по десять дадуть подорожнi, по дирхему з кожної голови команди!

Його слова гримiли над склистою водою протоки i над рисовими полями, та зразу ж потопали в густiй запорi височенних стеблин очерету.

I тут, як на бiду, чи на щастя, бо капiтан сафiни не встиг ще придумати, як вiдповiсти, iз своєї каюти протиснув черево Джафар i заревiв, як верблюд пiд час тiчки: